Папа Франциск залишив по собі не лише образ доброзичливого та скромного пастиря, а й глибоку трансформацію дипломатії Ватикану. Його зовнішньополітична стратегія відрізнялася незалежністю від західних столиць і прагненням до справжнього міжрелігійного діалогу. Він відновив стосунки з мусульманським світом, зокрема з верховним імамом аль-Азгар Ахмедом аль-Таєбом, та здійснив прорив у відносинах з Китаєм, досягнувши історичної угоди про спільне призначення єпископів.
Франциск змістив центр впливу в Католицькій Церкві з Європи до регіонів глобального Півдня, призначивши кардиналів у 25 країнах, де раніше їх не було. Його дипломатія була спрямована на підтримку миру, особливо в зонах конфлікту, як-от Сирія чи Україна, і мала власне бачення багатополюсного світу. Водночас він критично ставився до Заходу, уникаючи чорно-білих оцінок у геополітиці. Спадкоємцю Франциска дістанеться посилена дипломатична мережа й велика довіра світової спільноти — тепер усе залежатиме від його здатності скористатися цим потенціалом.
