Сьогодні, 1 вересня, завершується двотижневий термін, визначений Трампом для рішення Кремля щодо переговорів із Зеленським, але жодного прогресу не відбулося. Раніше зазнав невдачі й попередній термін у серпні. Це підкреслює неефективність переговорної стратегії Трампа: відсутні дієві інструменти впливу на Путіна, не узгоджено чіткий порядок денний та немає готовності Москви до справжнього мирного врегулювання.
Сьогоднішній день має більше значення як політичний орієнтир, аніж як переломний момент. Саме на цей день президент Зеленський оголосив про закінчення дво- або тритижневого періоду, відведеного президентом США Кремлю для прийняття рішення щодо проведення зустрічі на найвищому рівні. У відповідь Москва обмежилася мовчанням та обстрілами. Формально термін минув, але по суті результат – нульовий. Це вже другий невдалий графік. Раніше Білий дім натякав на термін на початку серпня, навіть відправивши спеціального посланця Стіва Віткоффа до Москви. Зустріч Путіна та Зеленського не відбулася, а сама ідея “встановити дату – буде мир” виявилася нежиттєздатною.
Чому так сталося?
По-перше, різні цілі сторін. Кремль відкрито висуває неприйнятні для України умови (відмова від вступу до НАТО, контроль над “Донбасом” тощо) і систематично дискредитує саму ідею прямого діалогу, посилаючись на “непідготовленість” порядку денного та навіть ставлячи під сумнів “легітимність” Зеленського.
Це не переговори – це затягування часу.
По-друге, обмежені можливості Трампа. Погрози “посиленням санкцій” звучали, але не були підкріплені автоматичним механізмом їх застосування у разі невиконання термінів. В результаті Кремль зробив висновок, що часовий тиск носить лише риторичний характер, а не є реальним тиском.
По-третє, розбіжності в повідомленнях. Коли Вашингтон допускає можливість зустрічі Трампа з Путіним без участі Зеленського, це послаблює ключовий інструмент – вимогу до Росії сідати за стіл переговорів безпосередньо з Україною. Кремль використовує це, відкладаючи переговори на невизначений термін.
По-четверте, Європа заповнює вакуум. На тлі провалу термінів європейські столиці координують заходи з безпеки та обговорюють гарантії для України, фактично створюючи альтернативну систему тиску на Москву, незалежну від “термінів Трампа”. Це збільшує вартість часу для Кремля та робить його стратегію виснаження більш ризикованою.
Переговорна позиція Трампа зазнала краху, оскільки базувалася на публічних термінах без реальних механізмів примусу, на суперечливих сигналах щодо формату зустрічі та на хибному переконанні, що Путін прагне швидкого миру. Насправді Кремль прагне вигідної перерви та капітуляційних умов. Для України головний урок простий: необхідно продовжувати нарощувати власні можливості, зміцнювати європейську підтримку та прив’язувати будь-які “термінові дипломатичні ініціативи” до автоматичних заходів стримування проти РФ.
Олексій Мацука
