З’являється складний і часто суперечливий набір сигналів щодо потенційної взаємодії між США та Росією. Цьому сприяють заяви президента Дональда Трампа, які виявляють разюче відмінні погляди всередині самого російського істеблішменту. Хоча Москва оголосила про підготовку до нових переговорів з Вашингтоном, нібито зосереджених на вузьких дипломатичних питаннях, загальний фон залишається зарядженим невизначеністю щодо потенційної форми будь-якої майбутньої мирної угоди та кінцевих військових цілей Росії.
Трамп неодноразово окреслював контури можливої угоди, застосовуючи свою характерну транзакційну дипломатію. Він говорить про “психологічний дедлайн” для Москви щодо згоди на припинення вогню, погрожуючи значними тарифами на експорт російської нафти як важелем впливу. Трамп бачить себе посередником в угоді, висловлюючи впевненість у готовності президента Володимира Путіна до переговорів, водночас відкидаючи конкретні пропозиції останнього, такі як тимчасова адміністрація ООН, як неприйнятні.
Однак бачення Трампа докорінно розходиться з публічно заявленими Москвою передумовами для припинення війни. Заступник міністра закордонних справ Росії Сергій Рябков висловив глибокий скептицизм щодо сигналів від США, акуратно нагадавши, що у Росії є власне розуміння того, що відбувається. Рябков підкреслив, що в позиції США наразі «геть відсутнє» вирішення проблем, пов’язаних із «першопричинами» війни – ключовими вимогами безпеки Росії.
«Пропоновані ж американцями моделі та рішення сприймаються нами дуже серйозно, але ми теж не можемо все це приймати як є… у нас є, безумовно, глибоко й ретельно продуманий комплекс власних пріоритетів», – заявив він.
Москва наполягає, що справжній “мир” означає припинення розширення НАТО, нейтральний статус України та “перезавантаження” щонайменше публічного контуру влади в Україні – “денацифікацію”.
Цей офіційний скептицизм, а також попереднє відкидання Трампом пропозиції Путіна щодо зовнішнього управління, сигналізують, що домовленості, якщо вони взагалі можливі, легкими не будуть. Він різко контрастує з більш тривожним, жорстким поглядом, сформульованим у російських військово-політичних колах. Віктор Соболєв, член комітету Держдуми з оборони, гнівно відреагував на перспективу врегулювання під проводом Трампа, вважаючи її потенційно ще більш шкідливою для російських інтересів, ніж політика нинішньої адміністрації Байдена. Пан Соболєв висловив побоювання, що угода, укладена Трампом, може закріпити американський контроль над Україною, потенційно призвівши до створення американських військових баз, розгортання ракет і можливого членства в НАТОа.
«Тому, – підсумував він, – Росія повинна досягти цілей військової операції з денацифікації та демілітаризації».
Це висвітлює ключову напруженість у Москві: між потенційною готовністю до тактичної взаємодії щодо припинення вогню та ідеологічною наполегливістю на досягненні максималістських військових цілей, яких вимагають прихильники жорсткої лінії, котрі побоюються, що будь-яка угода, крім повної перемоги, може зрештою посилити НАТО на кордонах Росії.
Додатковим сигналом тиску з боку Москви може слугувати нещодавнє обговорення на Раді Безпеки Росії питання ефективності мораторію на удари по енергетичній інфраструктурі України, яке було визнано низьким. Це може бути витлумачено як послання Вашингтону про те, що російське терпіння вичерпується, і що Москва готова або до реальних переговорів, або до односторонніх дій. До того ж, запланований на травень саміт Росія-Китай створює часові рамки: якщо пан Трамп має вагому пропозицію для Росії, то зараз – саме час її озвучити.
Москва також, ймовірно, спостерігає за взаємодією між Трампом та Президентом Зеленським, особливо щодо суперечок, таких як угода про рідкісноземельні метали (РЗМ). Деякі аналітики припускають, що Росія може робити висновки щодо ефективності збереження твердої позиції на переговорах з президентом США, спостерігаючи за тим, як Київ відстоює свої інтереси. Заяви пана Рябкова можна розглядати як частину цієї ширшої стратегії утвердження російських вимог на тлі потенційних переговорів, а жорстка позиція Зеленського щодо РЗМ може бути ефективнішою у переговорах з Трампом, ніж поступливість.
На цьому тлі заява міністра закордонних справ Сергія Лаврова про підготовку до «другої зустрічі» з американськими колегами мало що прояснює щодо основної лінії війни. Пан Лавров представив майбутній діалог, як і попередній у Стамбулі, як зосереджений на покращенні умов роботи дипломатів та вирішенні двосторонніх подразників у дипломатичних відносинах, посилаючись на «намічений прогрес і бажання американських партнерів зняти неприйнятні перешкоди».
Чи можуть ці технічні дипломатичні дискусії слугувати прихованим каналом для ширших сигналів, залишається незрозумілим. Наразі домінує картина глибокого розриву: пан Трамп просуває концепції угоди, засновані на дедлайнах та економічному тиску; російські дипломати критикують суть, визнаючи факт переговорів; а російські прихильники жорсткої лінії відкидають будь-який результат, що не відповідає початковим, далекосяжним цілям Москви. Для Києва, що опинився між двох вогнів, ці суперечливі сигнали з Вашингтона та Москви лише підкреслюють небезпечну невизначеність шляху, що лежить попереду коли традиційні аргументи Києва (санкції проти РФ, Будапештський меморандум/ядерний статус) нівелюються заявами представників республіканців (Рубіо про перегляд архітектури санкцій, Гренелл про неактуальність ядерної теми).
Олексій Мацука, шукайте мене в X , LinkedIn чи Telegram, якщо ці платформи більш зручні для вас.
Kyiv Inside – це щоденна рубрика сервісу “Мацука повідомляє” з актуальною аналітикою та аналізом подій. Підписуйтесь!
/
