Проблема фейків і дезінформації давно стала зручним об’єктом для уваги медіа, політиків і громадських активістів. Проте, як пише журналіст Джон Берн-Мердок у новій колонці для Financial Times, зосередженість на окремих «неправдах» відволікає нас від глибшої, системної трансформації: розпаду спільної інформаційної реальності. І ця трансформація не менш небезпечна для демократії, ніж самі фейки.
Зміна фокусу: від фейків до фрагментації
«Справжній ризик для демократії — не в тому, що люди вірять у неправду. А в тому, що вони перестали вірити в одне й те саме».
— Джон Берн-Мердок
Берн-Мердок пропонує радикальний зсув у дискурсі. Він стверджує: основна загроза — не фейки як такі, а те, що аудиторії дедалі менше перетинаються. Вони не лише мають різні погляди — вони бачать різні новини.
Наприклад, після резонансного допису Ілона Маска про “грумінг-групи” у Британії, майже половина прихильників Reform UK заявила, що бачила цю історію у медіа. У той же час, серед виборців Лейбористів чи Ліберальних демократів її помітили лише 10%.
Це не питання правди чи брехні. Це — питання спільної інформаційної тканини, яка розривається.
Соцмережі як фільтри паралельної реальності
Автор наголошує: соцмережі дедалі більше сегментують не лише контент, а й ідеології. І хоча теорії про «інформаційні бульбашки» часто піддаються сумніву, нові дані про алгоритмічні рекомендації підтверджують загрозу: молоді чоловіки, що споживають новини з TikTok, значно частіше підтримували Reform UK у 2024 році.
Подібну тенденцію видно й у Німеччині, де AfD і Die Linke використовують TikTok для залучення молодих виборців різної статі — це створює навіть гендерно-інформаційні розломи.
“Фейки — проблема лише одного боку”? Ні.
Друга важлива теза автора — неправда не монополізована жодною політичною силою. Консерватори частіше вірять у фейки про клімат, ліберали — у міфи про небезпеку атомної енергії.
Ще цікавіше: дослідження вказують, що освіченість не завжди рятує — випускники коледжів не обов’язково краще розпізнають неправдиву інформацію.
Це веде до висновку: проблема не в освіті, не в ідеології, а в тому, що люди зазвичай не перевіряють інформацію. Якщо вона виглядає правдоподібною — її сприймають як істину.
Моя думка: що ми з цим робимо в Україні?
Для України це не абстрактна дискусія. Після 2022 року український інформаційний простір стрімко трансформувався: з одного боку — національні медіа в умовах війни, з іншого — вибух децентралізованих Telegram-каналів і нішевих блогерів.
Ми спостерігаємо ті ж самі симптоми:
- Різні аудиторії отримують принципово різні наративи — навіть про війну.
- Частина суспільства живе в алгоритмічному середовищі емоцій і хайпу.
- Інша — в офіціозі й патріотичному пафосі.
І що гірше — ці групи не перетинаються. У нас вже немає єдиного інформаційного поля. Як наслідок — фрагментація громадської думки, втрата довіри і радикалізація.
Що робити?
1. Зміна фокусу. Боротися з дезінформацією — важливо. Але важливіше — будувати інфраструктуру довіри і спільної рамки фактів.
2. Подвійне кодування. Комунікації мають враховувати різні середовища. Одне повідомлення — декілька форматів: для TikTok, Telegram, Substack, Facebook.
3. Стратегічна освіта. Не «медіаграмотність», а розуміння того, як працюють алгоритми, наративи, когнітивні упередження.
4. Публічні «мости». Нам потрібні спільні майданчики, які перетинають аудиторії — платформи діалогу, а не пропаганди.
5. Системний моніторинг. Саме тому ми запустили проєкт NarrativeScan — аналітичну ініціативу, що досліджує, як наративи, дезінформація та цензура циркулюють у медійному просторі. Ми не просто ловимо фейки — ми показуємо, як змінюється структура самого інформаційного середовища, які актори просувають конкретні меседжі і чому саме зараз.
6. Відновлення зв’язків. NarrativeScan допомагає не тільки виявляти проблеми, а й формувати на основі даних стратегії впливу. Ми створюємо інструменти для аналітиків, редакторів, дипломатів і громадських організацій, які хочуть зрозуміти — що насправді відбувається в інфопросторі і як діяти, коли спільної реальності вже не існує.
Берн-Мердок не заперечує проблему фейків — він просто розставляє акценти інакше. Він показує, що головна небезпека — не окрема брехня, а те, що ми перестали жити в одній реальності. Це тривожний сигнал і для медіа, і для політиків, і для громадянського суспільства. Усе більше людей не просто вірять у різне — вони бачать різне. В цьому новому світі фрагментованих істин головне завдання — не лише шукати правду, а будувати мости між людьми, які вже не мають нічого спільного в своєму інформаційному досвіді.
Олексій Мацука
Аналітика, яка допомагає зрозуміти, як інформація змінює політику.
