Суспільне ставлення до поранених військових, зокрема до тих, хто втратив кінцівки, не лише не покращилося, а подекуди стало гіршим. Люди нерідко ігнорують таких захисників або навіть уникають, плутаючи зі співробітниками ТЦК. Це спричиняє психологічну ізоляцію та поглиблює травми ветеранів. Родини, які залишились поруч, намагаються пристосувати побут, надати емоційну підтримку та створити нове життя разом, попри біль і втрати.
Найважливішим джерелом підтримки є близьке коло: рідні, які приймають і допомагають адаптуватися. Друге коло — знайомі та друзі, які можуть відновити контакт, якщо їх заохотити. Третє — суспільство загалом, з яким ветеранам непросто взаємодіяти. Незнання, страх і байдужість ізолюють їх від нормального життя. Але для кожного, хто повернувся з фронту пораненим, важлива проста людська увага, діалог без жалю та прийняття — як рівного.
