Між 18 і 21 вересня 2026 року навколо російських «виборів» до Державної думи склалася рідкісна для сучасної дипломатії картина: держави Європейського Союзу, Велика Британія, Норвегія та країни Співдружності — Австралія, Канада, Нова Зеландія — протягом чотирьох діб послідовно й майже синхронно заявили, що не визнають ані самого голосування на тимчасово окупованих територіях України, ані його результатів. Реакція вийшла за межі ритуального засудження: Високий представник ЄС із закордонних справ і політики безпеки Кая Каллас оголосила про підготовку санкцій проти організаторів псевдовиборів і тих, хто балотувався на окупованих територіях. Нижче — фактологічна реконструкція того, що саме відбулося, з цифрами, датами та посиланнями на першоджерела.
Що саме провела Росія 18–20 вересня
Голосування тривало три дні — з 18 по 20 вересня 2026 року — і вперше за час повномасштабної війни охопило тимчасово окуповані території чотирьох материкових областей України. За офіційними даними російського ЦВК, «вибори» відбувалися в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, а також в окупованих частинах Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей. У межах перерозподілу виборчих округів 2025 року Росія нарізала на окупованих територіях сім нових одномандатних округів — три у так званій «ДНР» (Макіївський, Донецький, Горлівський), два у так званій «ЛНР» (Луганський, Алчевський), по одному на окупованих частинах Херсонщини та Запоріжжя. Округи в Криму та Севастополі існували з 2014 року й цього разу були лише перекроєні.
Партія «Єдина Росія» за офіційними підсумками отримала близько 57,9 % голосів за списками та 347 мандатів із 450 — найбільший результат за всю історію партії. Явку по країні ЦВК РФ оголосив на рівні 59,32 %, що на 7,6 відсоткового пункта більше, ніж у 2021 році. Ці цифри важливі не самі по собі, а як тло: на окупованих територіях «намальовані» показники виявилися радикально вищими.
Окремої уваги заслуговує конструкція федерального списку. Як звернув увагу Петро Андрющенко, чотири окуповані області було зведено в єдину регіональну групу №57 із 25 кандидатами — більше, ніж у групі, що представляла 11 далекосхідних регіонів Росії разом узятих. Перші 4 позиції посіли не місцеві очільники окупаційних адміністрацій, а призначенці з Москви: депутат Віктор Водолацький, колишня уповноважена з прав людини Тетяна Москалькова, депутат Вʼячеслав Ніконов і начальник Головного штабу ВМФ РФ адмірал Володимир Касатонов. Для порівняння: всередині Росії губернатори очолюють 54 з 57 регіональних груп «Єдиної Росії». Жоден із чотирьох керівників окупаційних адміністрацій не отримав першої позиції — сигнал, який прочитується без перекладу.
Механіка: дострокове голосування, обходи дворів і бюлетені «про запас»
3 дні офіційного голосування були лише фінальною декорацією. Фактичний збір «голосів» розпочався за три тижні до того. За даними правозахисного центру ZMINA, дострокове голосування на окупованій Луганщині тривало з 29 серпня до 15 вересня, на Донеччині — з 30 серпня для військових і з 8 вересня для цивільних, на Запоріжжі — з 1 до 10 вересня у прифронтових «червоних зонах» і з 10 до 17 вересня загалом, на Херсонщині — двома хвилями, 4–8 і 9–14 вересня.
Ключовим інструментом стали подвірні обходи — так звані «ИнформУИК» — та мобільні виїзні групи. Лише на окупованій Луганщині окупаційні «виборчкоми» відзвітували про понад 600 тисяч відвіданих домогосподарств; на Херсонщині мобільні групи, за даними окупантів, обійшли понад 80 тисяч домівок. Найкрасномовніша цифра з масиву ZMINA — поліграфічна: для чотирьох окупованих областей було надруковано 7,2 мільйона бюлетенів при заявлених 3,6 мільйона виборців, тобто рівно вдвічі більше.
Про те, як це виглядало на місцях, писали й західні медіа: члени комісій ходили від дверей до дверей у супроводі російських військових, які носили скриньки для голосування. Формально це подавалося як запобіжник проти ударів по скупченнях людей — фактично ж означало, що виборець опинявся сам на сам із озброєними людьми у власному коридорі. Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець зафіксував неможливість таємного волевиявлення, присутність збройних формувань на дільницях і ризик затримання за неучасть, наголосивши, що людина, змушена взяти бюлетень під загрозою, є жертвою примусу, а не добровільним учасником.
Розслідування Суспільного на окупованому Запоріжжі додає до цієї картини ще один шар: списки виборців штучно наповнювали «мертвими душами» — прізвищами загиблих військових, — а в самих російських підрозділах, за свідченнями військовослужбовців, командири просто отримували згори рознарядку на 98 % явки, після чого замполіти брали списки тих, хто перебував в окопах, і заповнювали бюлетені за них. Масштаб таких «голосів» оцінюють у десятки тисяч. Радіо Свобода у матеріалі про Крим описує ще один класичний важіль — загрозу звільнення для бюджетників, які не продемонструють участь.
Арифметика явки: чим щільніший контроль, тим вища «підтримка»
Найпоказовіше в цих «виборах» — розподіл явки. На окупованій Херсонщині окупаційна адміністрація оголосила 74,61 % явки, причому динаміка цифри сама себе викриває: ще до відкриття дільниць 18 вересня «явка» вже становила 47,2 % — завдяки достроковому голосуванню, — далі 58,31 % після першого дня, 65,63% після другого й 74,61% у підсумку. Мандат в окрузі №187 отримала Олена Дмитрук від «Єдиної Росії» з результатом понад 70%.
На окупованій Донеччині, за даними окупаційних структур, заявили понад 80% явки на 633 дільницях, на Луганщині — 79,33%. На окупованій частині Запорізької області оголосили близько 79% — при тому, що журналісти фіксували напівпорожні дільниці в Мелітополі, а самих зареєстрованих виборців на початок 2026 року окупанти нараховували понад 428 тисяч.
А тепер контрольна група. У Криму, окупованому дванадцять років тому й інтегрованому в російську адміністративну систему найглибше, явка на третій день голосування ледве перевищувала 44–45%; у Севастополі — понад 61% при приблизно 221 тисячі виборців. По самій Росії — 59,32%. Виходить парадокс, який насправді ніякий не парадокс: найвищі показники «народного волевиявлення» Росія отримала саме там, де триває бойова окупація, де немає ані незалежних спостерігачів, ані преси, ані можливості відмовитися, — і де «явку» збирали подвірними обходами під автоматами. Різниця між 44% у Криму та 80% на Донеччині це різниця в щільності примусу.
Позиція України: нікчемність результатів і делегітимація всієї Держдуми
МЗС України оприлюднило заяву ще 18 вересня, у перший день голосування, кваліфікувавши те, що відбувається, як «фарс держави-окупанта, який не має нічого спільного з демократичними виборами та не створює жодних правових підстав для поширення юрисдикції Росії на будь-яку частину території України». Міністерство нагадало, що після 2014 року єдиним легітимним результатом голосувань щодо тимчасово окупованих територій були результати на табло Генеральної Асамблеї ООН — зокрема, коли 143 держави-члени ООН підтвердили незаконність окупації та вимогу до Росії вивести війська.
Окремою тезою, яка має цілком конкретні правові наслідки, стало таке: введення до складу російського парламенту представників, обраних на незаконних «виборах» на тимчасово окупованих територіях України та інших держав, додатково позбавляє легітимності весь склад Державної думи РФ. Іншими словами, Україна ставить під сумнів не лише сім мандатів, а й дієздатність усього органу та юридичну силу ухвалених ним рішень. Для внутрішньої юрисдикції діє стаття 111-1 Кримінального кодексу України: організаторам псевдовиборів на ТОТ загрожує до 10 років позбавлення волі, тоді як сама лише участь у голосуванні рядового мешканця окупованої території кримінально не карається.
Реакція ЄС: від невизнання до санкційного списку
21 вересня Рада ЄС оприлюднила заяву Високого представника від імені Європейського Союзу — документ, що охоплює одразу три сюжети. Перший — деградація виборчого процесу всередині Росії: ЄС окремо зафіксував виключення кандидатів партії «Яблуко» з федерального списку, назвавши її «однією з останніх опозиційних сил і єдиною партією з антивоєнною платформою». Другий — відмова Москви запросити спостерігачів ОБСЄ, що ЄС кваліфікував як чергове порушення зобовʼязань, узятих усіма державами-учасницями. Третій, головний для нас, — окуповані території.
Формулювання заяви категоричне: так звані «вибори» в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі, а також у частинах Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей є «черговим кричущим порушенням Росією міжнародного права, включно зі Статутом ООН, а також незалежності, суверенітету й територіальної цілісності України». ЄС «не визнає і ніколи не визнає ані проведення цих так званих „виборів“ на тимчасово окупованих територіях України, ані їхніх результатів». І далі — ключове речення: «Ті, хто причетний до організації цих фіктивних виборів або балотувався на тимчасово окупованих територіях України, а також ті, хто відповідальний за підрив можливості вільних і чесних виборів усередині Росії, потраплять під санкції».
Саме цю ініціативу публічно анонсувала Кая Каллас, зазначивши, що запропонувала заходи проти тих, хто сприяв проведенню псевдовиборів на окупованих територіях України. Україна підтримує цю ініціативу: персональні санкції проти членів «виборчкомів», кандидатів і кураторів процесу перетворюють абстрактне невизнання на конкретну ціну для конкретних людей. Незалежна міжнародна організація International IDEA у своїй заяві нагадала про резолюції Генасамблеї ООН, які закликають держави та міжнародні організації не визнавати жодної спроби зміни статусу цих територій.
Велика Британія, Норвегія та країни Співдружності: спільна заява пʼяти держав
Того ж 21 вересня Австралія, Канада, Нова Зеландія, Норвегія та Велика Британія оприлюднили спільну заяву (паралельно опубліковану Global Affairs Canada), у якій проведення російських «виборів» у Криму та на Донеччині, Херсонщині, Луганщині й Запоріжжі названо «грубим порушенням суверенітету та незалежності України й Статуту ООН».
Цінність цього документа — у тому, що він не зупиняється на процедурі, а вписує «вибори» в ширший контекст. Пʼять держав кваліфікували їх як «частину ширшої системи окупації: навʼязування російської адміністрації, законодавства, медіа, освіти, мови та громадянства, підкріплене примусом і репресіями», з окремою згадкою про «повідомлення про насильницькі зникнення, затримання й катування тисяч українських громадян». Заява прямо закликає міжнародну спільноту відкинути спроби Росії нормалізувати окупацію та притягнути до відповідальності тих, хто організовував голосування.
Франція виступила із власною заявою 21 вересня, засудивши як організацію «виборів» на окупованих територіях України, так і відмову Росії запросити місію спостереження БДІПЛ, — і окремо відзначила відкриття російських дільниць у сепаратистських регіонах Грузії та в Придністровʼї без згоди відповідних держав. Польське МЗС засудило псевдовибори в обох вимірах — і українському, і молдовсько-грузинському, — наголосивши, що вони не породжують правових наслідків і не можуть бути підставою для легітимізації анексії. Литва вустами міністра закордонних справ Кястутіса Будріса заявила, що не визнає результатів «фіктивних» виборів: опозицію змушено замовкнути, незалежні голоси придушено, спостерігачів ОБСЄ не допущено. Естонія та Латвія, як і решта держав-членів ЄС, діють у межах спільної позиції Союзу, послідовно підтвердженої заявою Високого представника.
Не лише Україна: Молдова і Грузія
Російські «вибори» 2026 року стали порушенням суверенітету одразу трьох держав. У Придністровському регіоні Молдови Росія відкрила 17 виборчих дільниць, які працювали 20 вересня з 08:00 до 20:00; до полудня там, за російськими даними, проголосували понад 21 тисяча осіб, а участь у голосуванні взяв і невизнаний очільник регіону Вадим Красносельський. Єдиною узгодженою з Кишиневом дільницею була та, що працювала в посольстві РФ у Кишиневі. Ще 3 вересня МЗС Молдови викликало призначеного послом Росії Олега Озерова й вручило йому ноту протесту через плани відкрити 16 дільниць у Придністровʼї без згоди конституційної влади.
Грузія опинилася в тій самій ситуації. 18 вересня МЗС Грузії оприлюднило заяву, у якій відкриття й робота російських виборчих дільниць на суверенній території Грузії без згоди грузинського уряду названо «черговим грубим порушенням суверенітету й територіальної цілісності Грузії та ще одним виявом політики Росії, спрямованої на фактичну анексію грузинських регіонів». Відомство наголосило: проведення будь-яких так званих виборів на окупованих територіях, які перебувають під військовою окупацією та ефективним контролем Росії, тоді як внутрішньо переміщені особи й біженці позбавлені можливості безпечно повернутися додому, є незаконним і не може мати жодних міжнародно-правових наслідків.
Правова рамка: чому результати нікчемні
Юридичний каркас невизнання складається з кількох незалежних опор, і кожна з них самодостатня. Перша — Статут ООН, стаття 2(4), яка забороняє застосування сили проти територіальної цілісності будь-якої держави; територія, захоплена силою, не змінює свого статусу від того, що на ній розставили скриньки для голосування. Друга — право окупації: IV Женевська конвенція та Гаазьке положення виходять із того, що окупація має тимчасовий характер і не наділяє окупанта суверенними правами, а отже, не дає йому й права поширювати на окуповану територію власну виборчу систему. Третя — принцип ex injuria jus non oritur: з правопорушення не виникає права. Четверта — практика невизнання, закріплена резолюціями Генеральної Асамблеї ООН, зокрема резолюцією ES-11/4 від 12 жовтня 2022 року, за яку проголосували 143 держави й яка прямо закликає держави та міжнародні організації не визнавати жодної зміни статусу окупованих українських територій.
Додається й процедурний аргумент, на якому наголосили і ЄС, і Франція, і Литва: Росія вкотре не запросила спостережну місію БДІПЛ/ОБСЄ. Голова Парламентської асамблеї ОБСЄ Пере Жуан Понс назвав це серйозним порушенням міжнародних зобовʼязань Москви й тривожним нехтуванням демократичними стандартами. Без незалежного спостереження цифри російського ЦВК не є даними — вони є твердженнями зацікавленої сторони, яку до того ж ніхто не перевіряв.
Що з цього випливає
Російські «вибори» на окупованих територіях виконують три функції одночасно, і жодна з них не має стосунку до представництва. Перша — легітимаційна: створити для внутрішньої та зовнішньої аудиторії картинку «повернення нормального життя» й незворотності анексії. Друга — облікова: подвірні обходи з переписуванням мешканців, як зауважують українські аналітики, водночас формують мобілізаційні списки та виявляють тих, хто не оформив російські документи, — з подальшою адміністративною відповідальністю й депортацією. Третя — переговорна: зафіксувати «нові регіони» як доконаний факт напередодні будь-яких майбутніх перемовин.
Саме тому реакція 18–21 вересня має значення, яке виходить за межі формальної дипломатії. Коли двадцять сім держав-членів ЄС, Велика Британія, Норвегія, Австралія, Канада та Нова Зеландія протягом чотирьох діб фіксують однакову правову позицію, а ЄС перекладає її мовою санкційних списків, Кремль не отримує головного продукту, заради якого все це затівалося, — визнання. Україна вдячна Великій Британії, Франції, Польщі, Литві, Естонії, Латвії, Норвегії, Австралії, Канаді, Новій Зеландії та всім державам-членам ЄС за послідовність цієї позиції і закликає міжнародну спільноту не визнавати російські «вибори», засуджувати їх проведення на окупованих територіях і посилювати тиск на Кремль.
Цифри ж залишаться в історії як самостійне свідчення. 7 одномандатних округів, нарізаних на чужій території. 7,2 мільйона надрукованих бюлетенів на 3,6 мільйона заявлених виборців. 633 дільниці на окупованій Донеччині й 600 тисяч обійдених домогосподарств на Луганщині. 74,61 % «явки» на Херсонщині проти 44 % у Криму. І жодного незалежного спостерігача, який міг би це підтвердити.
Олексій Мацука, matsuka.online
