На тлі фізичних бойових дій, що тривають, в українському інформаційному просторі розгортається інша, не менш запекла битва – війна наративів. Аналіз медіаповідомлень та дописів групи NarrativeScan у соціальних мережах за кінець березня 2025 року, на основі наданого масиву даних, виявляє стійку присутність дезінформаційних та маніпулятивних кампаній, спрямованих на підрив української державності, дискредитацію її союзників та деморалізацію суспільства. Ці зусилля, що часто походять з джерел, пов’язаних з Росією, стикаються з контраргументами української влади та медіа, створюючи складне та емоційно заряджене інформаційне поле.
Одним із центральних мотивів, що простежується у даних, є спроба поставити під сумнів легітимність української влади. Через заяви російських офіційних осіб та проросійські канали (як-от Telegram-канал Юлії Вітязевої з охопленням близько 60 тис.) просувається ідея необхідності “зовнішнього управління” під егідою ООН для проведення “демократичних виборів”. Такі заяви, як цитує ТСН, українською стороною та Центром протидії дезінформації розцінюються як “божевільні ідеї” та спроби затягнути війну. Використання ярликів на кшталт “просроченный” щодо українського президента та апеляція до авторитету міжнародних організацій для легітимізації власних пропозицій є типовими маніпулятивними техніками, що ігнорують контекст воєнного стану як причину неможливості проведення виборів.
Паралельно поширюється наратив про військову міць Росії та її здатність вести тривалу війну без додаткової мобілізації. Українські джерела, як war.znaj.ua та my.ua, цитуючи експертів, стверджують про наявність у РФ достатніх резервів для продовження наступу, що підкріплюється указами про “легалізацію” мешканців окупованих територій як додаткового мобілізаційного ресурсу. Хоча ці повідомлення посилаються на експертну думку, спосіб подачі інформації з використанням гіпербол (“шокував можливостями”) та ігноруванням значних втрат і економічних труднощів Росії, спрямований на створення враження непереможності агресора та “неминучості” затяжної війни, що потенційно деморалізує українську аудиторію.
Не менш помітною є спроба підірвати довіру до ключових міжнародних партнерів України, зокрема США та ЄС. Через російські джерела (як-от заяви Медведєва, цитовані news.myseldon.com) транслюється ідея про тиск США на Україну через нібито невигідні угоди щодо ресурсів, які можуть “знищити київський режим”. Європа ж, як видно з матеріалів ru.sputnik.kz, зображається слабкою, “відсунутою на узбіччя” та нездатною впливати на ситуацію, незважаючи на офіційну жорстку риторику ЄС щодо Росії (cursorinfo.co.il). Ці наративи використовують емоційні маніпуляції та спотворення фактів, щоб посіяти розбрат між Україною та її союзниками.
Дискредитація Збройних Сил України – ще один важливий елемент інформаційної війни. Дії українських військових, зокрема атаки на об’єкти в Бєлгородській області, подаються російськими джерелами (Telegram Вітязевої, lentanovosti.ru) як “безглузді провокації”, “самогубні атаки” чи “м’ясні штурми”, здійснені виключно заради “медіа-ефекту”, а не досягнення стратегічних цілей. При цьому повністю ігнорується потенційне військове значення таких ударів по логістиці чи інфраструктурі ворога.
Аналіз наданих даних NarrativeScan (проаналізовано 2110 повідомлень) за останній тиждень березня 2025 року демонструє, що інформаційний простір залишається полем активної боротьби. Російські та проросійські джерела послідовно використовують емоційно забарвлену лексику, спотворення фактів та дискредитацію для досягнення своїх цілей – підриву довіри, деморалізації та розколу. Хоча українські та західні джерела намагаються протидіяти цим наративам, важливо зберігати фактологічну точність та уникати надмірної емоційності для збереження довіри аудиторії.
Цей цифровий фронт вимагає такої ж пильності та стійкості, як і реальна лінія зіткнення.
