Благодійні організації та країни, що розвиваються, стикаються з нестачею фінансування у сферах охорони здоров’я внаслідок скорочення зовнішньої допомоги Сполучених Штатів, запровадженого під час президентства Дональда Трампа. Зменшення цих американських внесків послабило підтримку життєво важливих програм у багатьох регіонах світу, викликавши занепокоєння щодо подальшого фінансування з боку інших глобальних донорів.
За останні два десятиліття Китай став вагомим гравцем у сфері зовнішньої допомоги, однак його внески показують, що Пекін навряд чи зможе або прагнутиме заповнити вакуум, що утворився після зменшення американських вливань. Допомога з боку Китаю здебільшого має форму двосторонніх кредитів або пожертв урядам країн-партнерів, а не багатоетапних програм, які фінансували США у сферах охорони здоров’я.
Китайський підхід до медичної допомоги орієнтований на прямі домовленості між державами та інфраструктурні проєкти — наприклад, будівництво лікарень чи медичних центрів. Такий фокус відрізняється від підходу США, який передбачав широку співпрацю з міжнародними організаціями та рішучу участь у глобальних ініціативах, таких як боротьба зі СНІДом, малярією чи туберкульозом.
Окрім цього, спроби Китаю посилити свою присутність у сфері глобального здоров’я зіштовхуються зі складнощами внутрішнього та геополітичного характеру. З одного боку, владі доводиться долати власні виклики у сфері охорони здоров’я, з іншого — дипломатичні напруження та занепокоєння з боку низки західних держав обмежують ефект від зростаючої китайської присутності на міжнародному рівні.
Попри помітні зусилля, експерти вважають, що дієвого глобального замінника американської допомоги наразі не існує. Це породжує ризики як для фінансування ключових програм охорони здоров’я у країнах, що розвиваються, так і для загального стану глобальної системи реагування на медичні виклики.
