Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган нині переживає найсерйознішу політичну кризу за всі роки при владі — і значною мірою сам спричинив свою слабкість. Масовий арешт популярного опозиціонера Екрема Імамоглу викликав найбільші за десятиліття протести, які переросли у національний рух незгоди. Спроби придушити опонентів тільки підбурили суспільство, тоді як у 2024 році партія Ердогана програла муніципальні вибори, а рівень підтримки президента стрімко падає.
Влада дедалі більше реагує репресіями, проте замість залякування це лише зміцнює ряди опозиції, яка об’єдналася навколо арештованого Імамоглу. Паралельно економічні проблеми і втрата довіри призвели до фінансових потрясінь і послабили шанси Ердогана змінити конституцію чи провести дострокові вибори. Опираючись навіть на зовнішню підтримку, президент опинився у пастці власної авторитарної політики: його епоха добігає кінця, а спадок, імовірно, залишиться символом згубного надмірного захоплення владою.
