Після заклику Абдулли Оджалана до роззброєння та саморозпуску Робітничої партії Курдистану (PKK), символічна здача зброї бойовиками в історичній курдській локації стала сигналом змін у турецько-курдському конфлікті. Президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган ініціював створення парламентської комісії для нагляду над роззброєнням PKK із включенням навіть про-курдської партії DEM, що може свідчити про нову політичну стратегію.
Відмова PKK від збройної боротьби та прагнення до інтеграції у турецьку політику фактично сприяє реалізації турецьких націоналістичних проектів без формального перегляду кордонів. Ердогану це дозволяє закріпити владу й отримати голоси курдів.
Однак заодно Туреччина продовжує грубе військове втручання у Курдському регіоні Іраку та Сирії, відтісняючи й ізолюючи курдів під приводом “боротьби з тероризмом”. Курдське самоврядування в Сирії під загрозою з огляду на зміну стратегії США, що підтримує централізований Дамаск.
Незважаючи на ілюзію примирення, реальних прав і автономії курди можуть не здобути, і лише об’єднання зусиль курдських територій дасть шанс уникнути втрати досягнень та самобутності.
