Автор, що присвятив кар’єру дослідженню фінансування війн і репресій, наголошує, що самих фактів замало — потрібна стратегія і наполеглива робота активістів для досягнення змін. Його досвід починався під час руху за бойкот апартеїду у Південній Африці, де ґрунтовна аналітика щодо корпоративної підтримки режиму стала основою для вимог до університетів і компаній щодо розриву зв’язків.
Приклади ефективної взаємодії дослідників і активістів повторюються й нині: університетські рухи у США проводять глибокі розслідування зв’язків з виробниками зброї, зокрема щодо фінансування війни в Газі, користуючись досвідом попередніх поколінь. Автор підкреслює: максимальна результативність досягається лише коли дані, стратегія і залученість постраждалих спільнот поєднані у спільному русі. В умовах посилення репресій необхідно використовувати різноманітні форми передачі знань, зберігаючи фокус на спільній боротьбі й опорі на історичний досвід.
