Мене звинуватили в цензурі. І це стало точкою, після якої я почав мислити інакше.
Я – Олексій Мацука, колишній директор Укрінформу. Державного агентства, яке має бути голосом України для світу.
У 2024 році навколо моєї роботи на посаді гендиректора виникла гостра дискусія щодо редакційної незалежності та ролі держави у медіаполітиці. Частина українських та міжнародних медіа й профільних організацій звинуватили мене у запровадженні «темників», «чорних списків» спікерів та посиленні контролю з боку влади над інформаційною політикою агентства. Ці матеріали та рішення професійних органів стали підставою для ширшої дискусії про межі допустимого впливу держави на медіа в умовах війни, а також про стандарти прозорого управління державними ЗМІ.
Я міг би довго пояснювати контекст, тиск, обставини. Але це не головне. Головне – що я побачив і що зробив після.
Що я побачив зсередини
Час, що я провів на чолі великого державного медіа – це спостереження за тим, як ухвалюються рішення про публікацію, замовчування і тон подачі інформації.
Я бачив, як за відсутності чітких і формалізованих правил редакційні рішення дедалі частіше ухвалювалися в режимі обережності й самострахування.
Як журналісти починають вгадувати, що «можна», ще до будь-яких вказівок. Як страх помилки стає сильнішим за професійну відповідальність.
Це не унікальна проблема одного агентства – це системна риса українського медіапростору.
І я дійшов простого висновку: проблема не в «злих цензорах». Проблема в системі без чітких і прозорих правил. Коли немає формалізованих стандартів, будь-яке рішення виглядає як цензура – навіть якщо ним не є. Залишається лише інтуїція, «відчуття моменту» і неформальні сигнали. Саме це робить медіа вразливими – і до тиску, і до внутрішніх перекосів.
Чому CensorZero
Після завершення роботи в Укрінформі я отримав можливість спокійно переосмислити побачене. Так з’явився CensorZero – спроба створити те, чого системно бракує українському медіапростору: формалізований, перевірюваний аудит журналістських текстів.
CensorZero не перевіряє «правду» і не визначає, хто правий. Це не фактчекінг і не ідеологічний фільтр. Це комплаєнс-інструмент, який працює з перевірюваними критеріями: журналістською етикою, прозорістю джерел, балансом думок, відсутністю маніпуляцій, коректним використанням ШІ.
Правила, які можна перевірити. Критерії, які можна виміряти. Висновки, які можна оскаржити.
Що це змінює на практиці
Коли виходить резонансний матеріал, дискусія майже завжди скочується до емоцій: «це пропаганда», «це журналістика воєнного часу», «це зрада». CensorZero не втручається в цю суперечку.
Натомість він відповідає на конкретні питання:
- чи є в тексті баланс думок;
- чи прозоро зазначені джерела;
- чи відокремлені факти від оцінок;
- чи містить матеріал маніпулятивні формулювання або заголовки.
Це не вирок і не індульгенція. Це діагностика.
CensorZero не замінює професійні саморегулівні органи журналістики – він доповнює їхню роботу, пропонуючи формалізовану методологію, яку можна перевірити, оскаржити й удосконалити.
Куди ми рухаємося далі
CensorZero не задумувався як разовий сервіс або реакція на конкретний конфлікт. Це поетапний проєкт, який розвивається від простого інструменту до повноцінної інфраструктури стандартів.
На першому етапі ми зосереджуємося на аудиті окремих текстів — щоб дати редакціям і журналістам практичний, зрозумілий інструмент перевірки матеріалів перед публікацією.
Другий етап – формалізація стандартів. Ми працюємо над тим, щоб журналістські норми, етичні кодекси й редакційні правила були представлені у вигляді чіткої, машинно-читабельної моделі. Не як абстрактні принципи, а як систему, з якою можна працювати, сперечатися і яку можна вдосконалювати.
Третій етап – перехід від оцінки текстів до оцінки ризиків. Йдеться не про контроль змісту, а про розуміння того, як матеріал може бути використаний у маніпулятивних або дезінформаційних кампаніях – навіть якщо він формально відповідає стандартам.
Україна є стартовим середовищем цього проєкту – через війну, поляризацію й високі репутаційні ставки для медіа. Але проблема стандартів і довіри не є локальною. Саме тому CensorZero з самого початку проєктується як масштабований інструмент для співпраці з редакціями, дослідницькими організаціями та медіа поза межами України.
Чому я цим займаюся
Тому що я знаю систему зсередини. Я бачив, як приймаються рішення, де проходить реальна межа між редакційною політикою і цензурою, і як відсутність стандартів перетворює будь-який конфлікт на особистий.
CensorZero – це не виправдання і не відповідь на звинувачення. Це інструмент для тих, хто вважає, що журналістика має бути сильною саме завдяки стандартам, а не їх відсутності.
Користуйтеся. Критикуйте. Доповнюйте (пишіть на пошту: alex@matsuka.online).
Бо журналістика стає сильнішою не тоді, коли уникає перевірок, а тоді, коли готова до них.
Олексій Мацука, censorzero.matsuka.online
