У понеділок увечері, незадовго до дев’ятої за місцевим часом, на тихій вулиці Реверан-Пер-Луї-Фролла, що збігає до самого французького кордону, чоловік, якого згодом упізнають хіба що камери відеоспостереження, поставив під дверима житлового будинку звичайний рюкзак і пішов. За кілька хвилин стався вибух у Монако – той самий, якого князівство, за словами його ж голови уряду, не пам’ятає за всю свою історію. Рюкзак – предмет настільки буденний, що його щодня носять школярі, виявився, за попередніми даними слідства, начинений болтами й металевим дробом; серед трьох поранених був і тринадцятирічний підліток. Із цієї деталі й доводиться починати: не зі санкційних списків і не з геополітики, а з полишеного під чужими дверима рюкзака в місті, куди їдуть саме для того, щоб під твої двері ніхто й ніколи нічого не приніс.
І щойно ставиш цей рюкзак у центр кадру, він починає тягнути за собою цілий ряд інших предметів та адрес, які купують з тією самою метою, – кіпрський паспорт, отриманий, за власним поясненням власника, заради міжнародного захисту; рахунок у банку, до якого не дотягується вітчизняна податкова; квартиру в князівстві, де поліцейських на квадратний кілометр більше, ніж будь-де в Європі; вулицю на самому кордоні, щоб у разі чого ступити крок – і ти вже в іншій юрисдикції; зрештою, бізнес, перереєстрований за законами держави, яка веде війну проти країни твого народження, бо там він приносить більше, ніж коштує сумління. Усі ці речі шикуються в один ряд, і ряд цей доводить просту тезу: «вихід» не точка на мапі, а послуга, яку продають, і яку, як з’ясувалося ввечері 29 червня, не завжди вдається отримати в повному обсязі.
Що сталося у Монако: хроніка одного теракту
Спершу – факти, відокремлені від будь-якої інтерпретації. Вибух пролунав у понеділок, 29 червня, близько 21:00 за місцевим часом, у житловому будинку на вулиці Реверан-Пер-Луї-Фролла поблизу кордону з Францією; про це повідомили France 24 та Al Jazeera. Уряд князівства офіційно заявив щонайменше про трьох поранених у важкому стані. «Імовірно, це теракт. Наскільки мені відомо, це перший подібний випадок в історії князівства», – цитують ЗМІ голову уряду Монако Крістофа Мірмана. За попередніми даними, оприлюдненими прокуратурою та переданими Euronews і Forbes, вибуховий пристрій був начинений болтами й металевим дробом для збільшення сили ураження, а чоловік, який залишив сумку біля входу, після вибуху втік на територію Франції і перебуває в розшуку.
Підтвердження того, хто стоїть за вибухом, немає, відповідальності ніхто не взяв, і будь-які версії – від замовного нападу до кримінального порахунку – лишаються лише версіями. За даними низки українських і європейських медіа, серед поранених – дніпровський бізнесмен Вадим Єрмолаєв, його супутниця у критичному стані та підліток. Усе, що йде далі – про те, чому подія сталася саме за цією адресою.
Хто такий Вадим Єрмолаєв і за що проти нього санкції РНБО
Вадим Єрмолаєв – постать, яку місто Дніпро бачить щодня, навіть не знаючи цього: засновник торгово-виробничої корпорації «Алеф» і один із найбільших забудовників міста, він стоїть за силуетами «Мост-Сіті», Cascade Plaza та інших висоток, що формують місцевий горизонт; роками він входив до переліку ста найбагатших людей України за версією Forbes. Ще до великої війни він відмовився від українського громадянства на користь кіпрського – за власним поясненням, заради міжнародного захисту, – і ця заміна паспорта стала першим, тихим актом виходу з власної країни задовго до того, як вихід знадобився фізично.
Другий акт настав 23 грудня 2023 року, коли президент Володимир Зеленський увів у дію рішення РНБО про персональні санкції строком на десять років; про це писали Forbes і ZN.ua. Підставою, за поясненнями СБУ, стала діяльність його алкогольного бізнесу – компаній групи «Алеф-Віналь» в окупованому Криму, де підприємства були перереєстровані за російським законодавством і сплачували податки до бюджету держави-агресора. Спробу оскаржити санкції у Верховному Суді, за даними ЗМІ, Єрмолаєв програв. Це і є та сама конструкція виходу в зборі: громадянство – острівне, податки – частково російські, безпека – монегаська; кожен елемент окремо законний або принаймні юридично оформлений, а разом вони складаються в спосіб бути ніби поза війною, поки вона триває.
Монако як адреса виходу
Мейнстрім прочитає цей вибух у Монако двома звичними способами. Перший: війна нарешті дотягнулася до олігархів за кордоном, отже, це епізод великої війни, її географічне розширення. Другий: спрацювали санкції чи кримінальні рахунки, отже, це сюжет про злочинність і покарання. Обидва прочитання державоцентричні – вони міряють подію масштабом країни й фронту. Але якщо переставити рамку, виявиться, що ця історія належить зовсім іншому літопису – не хроніці країни, а біографії однієї стратегії, яку сповідує цілий клас людей: переконанню, що громадянство, податки й небезпека – це підписки, від яких можна відмовитися за гроші.
Монако – ідеальна сцена для цієї історії, бо це і є храм такого переконання: держава, сконструйована так, щоб ніщо з твоєї власної історії – ні війна, ні мобілізація, ні податкова, ні сусід – не могло до тебе дотягнутися. І саме сюди, у лоббі під двері, хтось поставив рюкзак. Подія важлива не так для мапи війни, як для біографії «виходу» як форми життя: вона позначає день, коли фікція дала тріщину. Людина, яка послідовно викреслювала себе з кількох літописів одразу – з історії країни, відмовившись від паспорта, з історії міста, поїхавши з Дніпра, хоча його башти й досі тримають місцевий горизонт, намагалася жити лише у приватному літописі безпеки. Вибух проти її волі повернув її в той літопис, з якого вона виписувалася: упродовж одного дня всі українські заголовки знову називають її просто «український бізнесмен».
Аналітика тут не залежить від того, чий був рюкзак. Хоч би хто його залишив, урок однаковий і стосується не одного мільярдера, а самої архітектури виходу – золотих паспортів, офшорних податкових резиденцій, нейтральних анклавів, яка десятиліттями виглядала надійною та вічною, а тепер раптом виглядає крихкою. Те, що здавалося куленепробивним саме тому, що було дорогим, виявилося проникним саме тому, що було адресою.
Спокуса прочитати цю історію як зловтіху зрозуміла, але вона хибна й заводить не туди. Сенс не в тому, що хтось «отримав своє», – серед поранених підліток, і насильство, хоч би хто його вчинив, лишається насильством. Сенс у тому, що та сама інфраструктура виходу, яка дозволяла комфортно перечекати війну на безпечній відстані, водночас дозволяла й тихо живити бюджет агресора податками з окупованого Криму; це не дві різні історії, а одна. Війна перетворила словосполучення «нейтральна адреса» на оксиморон: у світі, де лінія фронту проходить через банківські рахунки, реєстри компаній і реєстри громадянств, не існує точки, достатньо дорогої, щоб опинитися поза вибором сторони. Санкції РНБО, які ще вчора багатьом здавалися паперовою формальністю, і вибух у Монако, який сьогодні здається кримінальною аномалією, – це, по суті, дві репліки однієї думки: виписатися з власної країни не виходить навіть за гроші, і чим вища адреса, тим помітніше, що виходу немає.
Читайте також:
