Юлія Свириденко очолила уряд у липні 2025-го й пішла 12 липня 2026-го – за п’ять днів до того, щоб відпрацювати рівно рік. Рівно рік, за який не сталося жодної події, яку через п’ять років згадуватимуть як «реформу Свириденко». Немає закону її імені. Немає інституції, яку вона перезапустила. Немає навіть гучного провалу, з яким можна було б сперечатися, – бо провал передбачає спробу. А спроби, власне, і бракувало.
Прем’єрка без прем’єрства
Почнімо з головного, бо це пояснює все інше. Уряд Свириденко увійде в підручники не корупційними скандалами і не реформами, а майже повною відсутністю політичної суб’єктності. Її від самого призначення сприймали як людину, близьку до тодішнього керівника Офісу Президента Андрія Єрмака, і за рік вона цього враження не спростувала жодним самостійним рішенням. Прем’єр-міністр – це за Конституцією центр формування економічної політики. Свириденко ж адмініструвала уже ухвалене деінде. Це був старанний виконавець чужого порядку денного.
Тому, коли восени 2025-го вибухнула справа «Мідас» – розслідування НАБУ і САП про схему відкатів у 10–15% на контрактах «Енергоатома» і взаємодія Банкової з парламентом фактично зламалася, уряд не мав власної ваги, щоб цю кризу пройти. Важливі законопроєкти зависали або провалювалися в сесійній залі, включно з тими, що були потрібні для міжнародної допомоги. Прем’єрка, яка не має голосів у Раді й не має власного політичного капіталу, – це не прем’єрка. Це секретаріат.
Рік імітації реформ
Тепер до реформ, бо саме тут «дякувати нема за що» перестає бути риторикою і стає переліком.
Митна реформа так і не вийшла в практичну площину. Конкурс на керівника провели, а бізнес не побачив ані скорочення контрабанди, ані цифрового прориву, і бюджет далі втрачає мільярди доларів щороку. Реформу Бюро економічної безпеки нібито провели, але підприємці й досі скаржаться на силовий тиск, а міжнародні партнери прямо кажуть про потребу повноцінного перезапуску. Корпоративне управління держкомпаніями після «Мідаса» звелося до косметики: оновили частину наглядових рад, розпустили наглядову раду «Енергоатома», відсторонили когось із менеджменту, внесли до Ради подання на звільнення міністрів Галущенка і Гринчук і на цьому системні зміни закінчилися, не почавшись.
Це і є фірмовий почерк епохи Свириденко: на кожну проблему – блискавичний «косметичний ремонт», рішення, що імітує бурхливу діяльність і тимчасово заспокоює нерви суспільства, але нічого не лікує. Центр економічної стратегії влучно охарактеризував урядовий план формулою «занадто багато відновлення і мало про війну». ZN.ua про флагманську 15-річну стратегію «Економіка майбутнього» сказав ще жорсткіше: за фасадом гучних цифр і обіцянок – жодних дієвих механізмів реалізації. І справді: стратегія обіцяє 6% зростання ВВП на рік, підняття продуктивності праці з ~1,3% до 5%, інвестиції з 16% до 24–30% ВВП. Красиві слайди. Тим часом урядовий прогноз зростання на сам лише 2026 рік довелося зрізати з 2,4% до 1,6%, а перший квартал економіка зустріла падінням ВВП. Між презентацією про 6% і реальним мінусом – прірва, і ця прірва і є підсумком роботи.
Популізм замість політики
Якщо чогось у цьому уряді і не бракувало, то грошей на роздачу. Розмах роздатків виходив за будь-які розумні межі: повсюдні «тисячі гривень», «Національний кешбек», 2000 грн на медичний чекап, 3000 безкоштовних кілометрів «Укрзалізницею», 5000 грн родинам першокласників, «зимова тисяча» – усім поспіль, незалежно від статків. Ударила паливна криза через Близький Схід і Ормуз – відповіддю став «паливний кешбек».
Економісти не раз попереджали: це дорогі й малоефективні інструменти, що ллються не нужденним, а всім підряд, без жодної економічної доцільності. Але щедрих урядовців було не спинити, бо роздати тисячу простіше, ніж пояснити людям, навіщо податкові зміни, чому ФОПи колись платитимуть ПДВ і звідки взагалі беруться ці ініціативи, частину яких, усупереч зручній формулі «цього вимагають партнери», згенерував сам уряд, не знайшовши кращих джерел для дірявого бюджету. Затягування поясів подавали як тимчасове, а відкладення непопулярного рішення як перемогу. Це не економічна політика. Це купівля тиші в кредит, за який платитимуть наші діти.
А що ж у захист?
Чесність вимагає назвати й аргументи опонентів – інакше це буде памфлет, а не аналіз.
Кажуть: не було особистих корупційних скандалів. Правда, найгучнішою особистою історією стала винагорода за викладання в Київській школі економіки, близько 3,1 млн грн за 2024 рік, яку опоненти охрестили «кешбеком від Милованова», але великого резонансу вона не набула. Кажуть: саме Свириденко як міністерка економіки дотиснула угоду про надра зі США і це справді її найвагоміше досягнення, важіль, що прив’язав американський інтерес до нашої безпеки. Кажуть, зрештою: війна, російські удари по інфраструктурі, дефіцит робочих рук, 60% бюджету на армію – зараз не час для сміливих реформ.
Усе так. Провина за війну лежить виключно на Росії, і жоден уряд не творив би в таких умовах дива. Але «не було скандалу» це не заслуга, це відсутність провини; за чисті руки дякують, коли є ще й зроблена робота. Угода про надра – це епізод міністерки економіки, а не рік прем’єрки. А війна не скасовує, а якраз загострює потребу в дерегуляції, перезапуску митниці й БЕБ, приватизації та умовах для інвестицій – саме цього від уряду й чекали, і саме цього не отримали. Складні обставини – це причина діяти рішучіше, а не алібі, щоб не діяти зовсім.
Останнє слово
Тож шкода. Щиро шкода, що на прощання нам немає за що подякувати пані Юлії. Не тому, що вона погана людина, а тому, що з посади, яка вимагала суб’єктності, відповідальності й непопулярних рішень, вона зробила посаду з роздачі тисяч і презентацій стратегій.
Її, за чутками, чекає Вашингтон. Побажаймо їй там успіху – можливо, дипломатія виявиться тим ремеслом, де обережність і вміння не сваритися стануть чеснотами. А вдома нам потрібен не черговий обмін табличками на дверях міністерств, а уряд, здатний брати на себе політичну відповідальність. Наступному прем’єрові – байдуже, буде це Корецький, Шмигаль чи хтось інший – я щиро зичу однієї речі: щоб через рік мені було за що сказати «дякую». Бо цього разу справді нема.
