Світ у 2025 році — це поліцентричний лабіринт, у якому суперсилам дедалі важче видавати себе за «глобальну совість». США з президентом Дональдом Трампом повернулися до зовнішньої політики версії «угода понад усе». ЄС жонглює внутрішніми виборами, енергетичною трансформацією та міграційним тиском з Півдня. Китай укладає пакти «Поясу й шляху», демонструючи, що тиша зброї на євразійській осі вигідна для його логістичних мечтань.
На цьому тлі українська війна — не лише питання території, а й маркер ефективності міжнародних інститутів. Якщо Кремлю дозволять узаконити силовий перегляд кордонів, доктрина world order 2.0 розсиплеться. Саме це, попри втомлену риторику, усвідомлюють у Парижі, Берліні й Вашингтоні. Та усвідомлення не завжди рівнозначне готовності платити ціну.
Анатомія пропозиції: п’ять пунктів, що змінюють парадигму
Повне припинення вогню
Миттєвий плюс — життя військових і цивільних. Миттєвий мінус — замороження лінії фронту, що сьогодні проходить крізь серця громад.
Де‑факто визнання окупації
Крим, Донбас, «сіра зона» Азовського узбережжя — ці слова перетворюються на юридичні ребуси, де Москва читає «власність», а Київ — «тимчасова окупація».
НАТО
Угода пропонує поставити євроатлантичну інтеграцію «на паузу». Офіційно — щоб не провокувати Кремль. Неофіційно — щоб Вашингтон міг презентувати світові «компроміс».
Санкційна реверсія
Поетапне зняття обмежень і розмороження активів. Для російських олігархів це квиток back to Saint‑Tropez; для України — ризик втратити головний важіль тиску.
Міжнародна верифікація
Гіпотетичні спостерігачі ОБСЄ + мисливські дрони НАТО: красиво на папері, але хто стрілятиме, коли спостерігач стане мішенню?
Українське рівняння: політика, армія, суспільство
Політичний спектр.
Влада. Офіс президента балансує між публічною жорсткістю та кулуарним прагматизмом. Для Зеленського угода — шанс здобути Нобеля або втратити рейтинг.
Опозиція. Частина пропрезидентських критиків говорить мовою ультимативного патріотизму; інша — шукає електоральний бонус у втомлених від повісток.
Збройні сили.
Ми звикли до супергеройського наративу про українського солдата. Але є також дані про 28‑відсотковий недокомплект у деяких бригадах, про брак артилерійських снарядів, про психологічне вигорання після третіх ротацій. Попереду — перспектива півмільйона російських мобілізованих. Чи не заслуговує армія на стратегічну паузу?
Суспільний договір.
Опитування КМІС свідчать: 62 % українців готові до миру «лише після повного повернення територій», але 74 % визнають втому як головну емоцію. Парадокс: більшість не хоче поступок, але боїться нескінченної війни.
«Башти Кремля»: чи здатен бізнес зупинити гармати?
Існує спокуса думати, що російські еліти, втомлені санкціями, зрештою натиснуть на Путіна. Проте кремлівська вертикаль працює за схемою «відданість → активи → виживання». Олігархи вже віддали десятки мільярдів за «право бути», а силовики конвертували фронтовий хаос у тендерні імперії. Їм боляче, але не смертельно.
Джерела NV описують кулуарний настрій силовиків словами «ми це починали, ми це й закінчимо». Тож справжнім каталізатором може стати не протест еліт, а сукупність трьох чинників: раптовий бюджетний колапс, внутрішній терор наслідків мобілізації та страх програти нові енергетичні ринки Китаю. До цього ще далеко.
Міжнародні гарантії: чи можливий «Будапешт +»?
Лондонські переговори анонсують безпековий пакет, що поєднає американське озброєння, європейські кредити та спільні навчання на польсько‑українському кордоні. Але головна пастка — нестача автоматизму. Якщо санкції зніматимуться механічно, а повертатимуться політично, Росія завжди знайде спонсора‑адвоката.
Україні потрібна модель, де кожний пункт угоди — це «пружина», що моментально вистрілює у випадку порушення: закрили порт — повернули мито; ввели полк — вимкнули SWIFT; запустили ракету — отримали Patriot на 100 км ближче до Брянська.
Сценарний барометр (2025–2027)
- Контрольована пауза (ймовірність 35 %). Цілковита тиша на фронті, обмін полоненими, обмежена торгівля через ЄБРР. Вигода — час на реформу мобілізації та економіки; ризик — прихована русифікація Криму й Донбасу.
- Зрив переговорів (30 %). Кремль висуває нові умови, Трамп іде в «режим Китай», ЄС свариться з ДСШ. Війна відновлюється із подвійною силою.
- Фрагментарне повернення (20 %). Росія знімає прапори у Запоріжжі та Херсоні в обмін на статус Криму + скасування частини санкцій.
- Повна деокупація (15 %). Малоймовірно без трансформації РФ. Станеться, якщо внутрішній вибух змете силову вертикаль і до влади прийде «Тимчасовий комітет‑2026».
Моє «чому»: навіщо взагалі сідати за стіл?
Бо війна — це марафон, а не спринт. Бо армія, як і люди, потребує перезавантаження. Бо світ, хоч і поважає нашу мужність, не зробить за нас домашню роботу: судову реформу, енергетичний перехід, децентралізаційний ривок. Бо ми або напишемо сценарій миру самі, або читатимемо чужий.
Переговори — це не слабкість. Слабкість — це відмова мислити категоріями завтрашнього дня. Переговори — це можливість перетворити фронтову лінію на лінію модернізації: поки на сході працюватимуть датчики ОБСЄ, на заході мають будуватися заводи батарей і хаби штучного інтелекту.
П’ять тактичних кроків Києва
- Кодифікувати червоні лінії у рішенні РНБО, щоби жоден переговірник не міг їх «забути».
- Запустити міжнародний аудит санкцій, щоби показати союзникам реальний тиск на РФ і ризики його ослаблення.
- Оцифрований моніторинг порушень — відкритий дашборд, де кожна спроба обстрілу фіксується і відразу співвідноситься з пунктом угоди.
- Переосмислити мобілізацію — замість демобілізаційного популізму — гібридна модель резерву, добровольчих тех‑батальйонів і контрактної політики.
- Комунікаційна стратегія «Мир ≠ Капітуляція» — пояснити суспільству різницю між паузою, заморозкою і стратегічним перепочинком.
Я часто думаю про ціну перемоги. Вона може вимірюватись кілометрами відбитої землі, але ще більше — здатністю жити після. Якщо угода Трампа дає нам шанс витиснути з війни хоча б півроку реальної тиші — це півроку, аби виростити дрони, модернізувати ППО, навчити офіцерів, відкрити нові ринки. Питання в тому, чи скористаємось.
Бо якщо ні, історія нагадає — шансом нехтують лише ті, хто впевнений у безсмерті. Ми ж хочемо не героїчної смерті, а героїчного життя. І саме тому я підтримую переговори: не для того, щоб здатися, а щоб стати сильнішими — настільки, аби навіть тимчасовий спокій перетворити на капітал майбутньої перемоги.
Олексій Мацука
