Політичний ландшафт Європи продовжує зміщуватися вправо, що демонструє формування коаліції у Чехії за участю ультраправих сил та загальноєвропейська тенденція до зростання їхньої популярності. Водночас аналітики зазначають, що попри електоральні успіхи, ультраправим партіям часто бракує управлінського досвіду, що призводить до нестабільності коаліцій. На глобальній арені посилюється напруженість у відносинах між світовими державами. Політика адміністрації Трампа, зокрема щодо військової присутності в Європі, викликає занепокоєння союзників та розглядається як потенційний сигнал для Росії. Експерти аналізують новий світовий порядок, де агресивні дії Росії та Китаю підривають міжнародне право, змушуючи менші країни переглядати свої стратегії безпеки, аж до розгляду можливості розробки ядерної зброї.
У технологічній сфері триває гонка озброєнь у галузі штучного інтелекту між США та Китаєм. Пекін активно стимулює розвиток власної чипової індустрії за допомогою субсидій на електроенергію для технологічних гігантів, прагнучи зменшити залежність від американських технологій. Росія, яку деякі експерти називають “найслабшою наддержавою”, продовжує використовувати гібридні методи впливу, розширюючи зони дестабілізації на Центральну Азію та Кавказ. На тлі геополітичних зрушень відбуваються і значні зміни в бізнесі: санкції проти російських компаній, таких як “Лукойл”, призводять до перерозподілу їхніх активів, які переходять під контроль міжнародних трейдерів.
Геополітика та новий світовий порядок
Нова світова стратегія Трампа
WSJ
Колонка розвіює міф про ізоляціонізм Дональда Трампа, наголошуючи, що його політика спрямована на радикальне переформатування міжнародних відносин і зміну глобальної ролі США. Автор стверджує: «Якщо ви вважаєте Трампа ізоляціоністом, ви помиляєтеся. Він прагне змінити структуру світу». Ключовим елементом нової стратегії є прагнення до більш жорсткої і прямої зовнішньої політики: Трамп не відмовляється від втручання у справи інших держав, але підключає економічний тиск і швидкі кроки замість багаторічної дипломатії. Яскравий приклад — відповідь на питання CBS News щодо можливого завершення режиму Мадуро у Венесуелі: «Я б сказав, так. Думаю, так» — заявив Трамп у ефірі «60 хвилин». Відповідно до аналізу, Трамп готовий діяти рішуче, якщо це відповідає національним інтересам Сполучених Штатів, і використовувати силу там, де це необхідно. Автор підкреслює, що такий підхід — прямий виклик як глобальній еліті, так і усталеним правилам, які зберігалися у світі останні десятиліття. «Для Трампа багатосторонні альянси підлягають ревізії, якщо вони не дають прямих вигід для США», — йдеться у статті. Загалом, матеріал говорить про початок нової епохи, в якій США під керівництвом Трампа поводитимуться більш прагматично, вимагаючи від партнерів і суперників враховувати американські національні інтереси у будь-яких міжнародних питаннях. Це може докорінно змінити глобальний баланс сил, змусивши світ реагувати на раптові та непередбачувані рішення Вашингтона.
Виведення американських військ зі Східної Європи? Виведення бойової бригади з Румунії — сигнал для Путіна
The Wall Street Journal
У статті обговорюється рішення адміністрації Трампа вивести бойову бригаду 101-ї повітряно-десантної дивізії з Румунії без її заміни. Цей крок викликав серйозне занепокоєння серед високопоставлених республіканців у Конгресі, які вважають, що це “посилає хибний сигнал” Володимиру Путіну. На їхню думку, скорочення бойової потужності на східному фланзі НАТО відбувається саме тоді, коли Росія посилює свою агресивну діяльність, зокрема вторгнення дронів. Сенатор Роджер Вікер і представник Майк Роджерс, голови комітетів збройних сил, підкреслили, що Румунія є надійним союзником, і вимагають гарантій збереження двох бронетанкових бригад у Польщі. Автори статті зазначають, що деякі радники в Пентагоні виступають за ще більш значне скорочення американської присутності в Європі. На їхню думку, такий підхід лише ускладнить для президента Трампа можливість вести переговори про міцний мир в Україні з позиції сили, адже для ефективного стримування Росії потрібно більше сил, перекинутих на схід, а не виведених до США.
«Росія, безумовно, найслабша наддержава», вважає колишній посол США в Москві Майкл Макфол
Der Tagesspiegel
В інтерв’ю колишній посол США в Москві Майкл Макфол аналізує зовнішню політику Дональда Трампа та його стосунки з Володимиром Путіним. Макфол зазначає, що Трамп ділить світ на сильні та слабкі держави, і йому не важлива боротьба між демократіями та автократіями, що пояснює його симпатії до таких лідерів, як Орбан і Путін. Він вважає, що Путін вміє маніпулювати Трампом, як це сталося під час телефонної розмови, що завадила постачанню Україні ракет «Томагавк». Хоча ці ракети не змінили б хід війни кардинально, вони б допомогли Україні. Макфол переконаний, що Путін не погодиться на перемир’я, доки не отримає повний контроль над чотирма анексованими регіонами, і найкращий спосіб змусити його припинити війну — це надати Україні більше зброї та посилити санкції проти Росії. Він називає Путіна імперіалістом, який прагне відродити Російську імперію, і підкреслює, що його обіцянкам не можна вірити, згадуючи заяви про Крим перед його анексією. На думку Макфола, Росія є найслабшою з трьох наддержав (США, Китай, Росія), якщо оцінювати силу за військовими, економічними та освітніми показниками. Водночас він вважає Путіна більш агресивним і небезпечним, ніж Сі Цзіньпін, оскільки він веде загарбницьку війну, і його перемога в Україні може заохотити Китай до анексії Тайваню.
Маленькі країни, що залишилися без захисту, незабаром можуть отримати ядерну зброю
Neue Zürcher Zeitung
Аналітик Андреас Умланд стверджує, що російське вторгнення в Україну та ерозія світового порядку, заснованого на західних принципах, можуть підштовхнути слабші країни до створення ядерної зброї для стримування великих держав. Експансіоністські амбіції Китаю, США та, особливо, Росії підривають довіру до міжнародного права та інституцій. Досвід України показав, що “гарантії безпеки” та договори про дружбу, навіть підписані ядерними державами, не мають реальної ваги. Відповідно, країни, що не мають потужних союзників, змушені переглядати свої оборонні стратегії. Автор зазначає, що вступ до оборонних альянсів, як НАТО, є складним і ризикованим шляхом, як свідчить досвід Грузії та України, які після заяв про намір вступити до Альянсу зазнали російської агресії. Ця ситуація створює дилему: спроба зближення з НАТО може спровокувати напад, але відмова від цього не гарантує безпеки, як показує приклад нейтральної Молдови. Умланд робить висновок, що в умовах руйнування післявоєнного порядку, дедалі більше країн, що відчувають загрозу з боку сильніших сусідів, можуть почати обговорення щодо придбання зброї масового ураження. Це, у свою чергу, може спровокувати регіональні гонки озброєнь і різке поширення ядерних технологій, що збільшить глобальні ризики.
“Нові поля битв Путіна”
The Washington Post
Автори статті Сет Кропсі та Джозеф Епштейн попереджають, що поки увага світу прикута до України та можливої ескалації в Балтії, Москва активно розширює гібридну війну в Центральній Азії та на Південному Кавказі. Не маючи змоги повторити повномасштабне вторгнення, Росія повертається до перевірених інструментів: кампаній з дезінформації, дестабілізації та таємних операцій, націлених на Казахстан та Вірменію. Обидві країни, що традиційно перебували у сфері впливу Росії, почали віддалятися від неї, і тепер Кремль намагається повернути свій контроль. У Казахстані російські агенти розпалюють заворушення на півночі, де проживає російська більшість, а у Вірменії влада заарештувала прокремлівського бізнесмена за підозрою у підготовці перевороту. Ці дії повторюють тактику, яку Москва використовувала в Україні: розпалювання невдоволення серед російськомовного населення та фінансування дружніх олігархів. Автори закликають США до активної протидії, зокрема через економічне та дипломатичне залучення. На їхню думку, американські інвестиції в енергетику та видобуток рідкоземельних металів у Казахстані, а також підтримка економіки Вірменії можуть зміцнити ці країни проти російського тиску та захистити життєво важливі інтереси Америки.
Технологічна гонка: США vs. Китай
Китай пропонує техногігантам дешеву електроенергію для розвитку вітчизняних AI-чипів
FT
У відповідь на зростання цін на електроенергію і обмеження щодо закупівлі американських чипів Nvidia, китайський уряд запровадив нові субсидії на електроенергію, які можуть зменшити рахунки на електроенергію для найбільших дата-центрів країни до 50%. Ці стимули мають на меті допомогти великим технологічним компаніям — ByteDance, Alibaba, Tencent та іншим — розвивати власні потужності зі створення AI-чипів та скорочувати залежність від імпортного обладнання. Представники галузі зазначають, що місцева влада активно підсилює програми підтримки технологічних гігантів у спробі зберегти темпи розвитку цифрової економіки на фоні глобальних торговельних обмежень. Один із учасників ринку зазначає: “Ми змушені шукати внутрішні рішення, адже доступ до найкращих американських чипів, зокрема Nvidia, тепер обмежений” — коментує топ-менеджер великої ІТ-компанії Китаю. Процес переходу до вітчизняних чипів вже набирає обертів: Alibaba, Baidu і Tencent прискорюють інвестиції у локальні напрацювання, прагнучи мінімізувати короткострокові втрати продуктивності та зміцнити довгострокову технологічну незалежність. Водночас, попит на чипи Nvidia залишається високим — лише у 2025 році кілька китайських гігантів замовили понад $21,5 млрд цих компонентів попри санкції. Аналітики наголошують, що подібна політика стимулів може серйозно переписати правила AI-індустрії у Китаї. “Загальний настрій щодо AI у Китаї змінився: країна демонструє прориви у розвитку обчислювальної потужності для AI” — підкреслює Winnie Wu, головна стратегиня з акцій Китаю в BofA Global Research. Більш дешеве живлення та масштабні інвестпрограми створюють сприятливі умови для технологічного суверенітету Піднебесної.
Стан штучного інтелекту: чи випередить Китай у цій гонці?
FT
У статті аналізується новий етап глобальної конкуренції між США та Китаєм за лідерство у сфері штучного інтелекту. Журналіст Financial Times Джон Торнхіл робить огляд поточної ситуації: «З міжнародної точки зору здається неминучим, що Китай стане потужною державою штучного інтелекту XXI століття. На Заході ми часто акцентуємо на американській перевазі у напівпровідникових технологіях, дослідженнях і центрах обробки даних». Торнхіл цитує Уоррена Баффета: «Ніколи не ставте на проти Америки», підкреслюючи історичну інноваційну силу США. Однак, як зазначає Торнхіл, Китай зараз має ресурси, мотивацію та шанс розгорнути технологічну «війну», спрямовану на максимальне використання можливостей країни у розвитку та впровадженні ШІ: «Коли йдеться про здатність мобілізувати національні ресурси для розвитку ШІ, недооцінювати Китай було б не менш необачно». Він акцентує, що Китай нині лідирує у кількості патентів та наукових публікацій з ШІ: за 2023 рік на Китай припадає 22,6% цитувань у дослідженнях, тоді як на США — 13%. У бесіді з журналісткою MIT Technology Review Чен Цайвей розглядається відмінність підходів США та Китаю до розробки моделей ШІ: «У США зосереджені на закритих бізнес-моделях, а Китай — на відкритих, що створює зіткнення різних технологічних і економічних стратегій». Торнхіл додає, що навіть керівник OpenAI Сем Альтман визнав переваги відкритих моделей: «Це буде захоплюючий конкурентний сюжет, і ми лише на початку». У статті містяться прямі цитати провідних експертів галузі. Так, Джон Торнхіл наголошує: «Швидкість не дорівнює домінуванню», а Чен Цайвей підкреслює: «Китай, можливо, змінює правила гри, просуваючи відкритий доступ та колективний розвиток стандартів ШІ, тоді як США продовжують інвестувати у закриті технології». Стаття завершується прогнозом — хоча США все ще вважаються лідерами, частка Китаю у світовій екосистемі ШІ стрімко зростає, і саме спосіб впровадження технологій може визначити глобального переможця.
Політика в Європі: Зростання ультраправих сил
Чеський євроскептик Андрей Бабіш погодив коаліційну угоду з ультраправими
FT
Лідер ANO, мільярдер і екс-прем’єр Чехії Андрей Бабіш повертається у великий політикум, підписавши коаліційну угоду з двома крайніми партіями — «Партією автомобілістів» та ультраправою SPD. Новий альянс отримав 108 зі 200 місць у чеському парламенті, забезпечивши собі більшість для формування уряду. Президент Чехії Петро Павел доручив Бабішу створити уряд після перемоги ANO на виборах 3-4 жовтня. «Ми повинні якнайшвидше представити основні цілі коаліції», — заявив Павел після перемовин із Бабішем. Відповідно до коаліції, партія ANO контролюватиме ключові міністерства, а їхні партнери отримають оборонний, аграрний і транспортний блоки, а також портфелі зовнішніх справ, культури й довкілля. Голова Motorists Петро Мацінка назвав це «першим кроком до змін, яких вимагали виборці». Лідер SPD Томіо Окамура додав: «Ця угода знаменує кінець уряду, що шкодив інтересам Чехії». Новий уряд обіцяє змінити політику у низці сфер: припинити фінансову і матеріальну допомогу Україні, радикально обмежити участь Чехії у зеленому курсі ЄС, а також протистояти міграційній політиці Євросоюзу. «Програма постачання боєприпасів для Києва буде згорнута, кошти підуть на потреби чеських громадян», — наголосив Бабіш. Коаліція також планує скасувати частину реформ пенсійної системи та підтримувати тісні зв’язки зі Словаччиною, Угорщиною і Польщею. За прогнозами аналітиків, повернення Бабіша до влади суттєво посилить антиевропейський курс Чехії та може послабити підтримку України у війні з Росією. Акцент програми на популізмі, критиці екологічних та міграційних норм ЄС, фінансовому націоналізмі, а також відхід від прозахідної політики можуть становити нові виклики для регіону. «Це нова глава в історії чеської політики, — резюмують оглядачі, — зі значним впливом на майбутній баланс сил у Європі».
Ультраправі здатні перемагати в Європі, але їм важко керувати
FT
Стаття аналізує зростаючий успіх ультраправих партій на виборах по всій Європі, підкреслюючи, що їхня популярність дедалі більше переплітається з центристськими силами. Автор звертає увагу, що, попри виборчі тріумфи, ультраправим часто бракує компетенції для ефективного управління країнами. «Виборча перемога — це ще не формула для стабільного урядування», — резюмується у статті. Національні уряди із залученням ультраправих демонструють змішані результати: у деяких випадках вони змушені пом’якшити політику під тиском партнерів по коаліції, а іноді навпаки — втілюють радикальні зміни. Приклади з Угорщини та Італії ілюструють, що далеко не всі ці уряди зберігають стабільність та економічну ефективність. Як зазначає аналітик Carnegie Endowment, «деякі лідери ультраправих спеціалізуються на політиці скарг і опору елітам, але зіштовхуються із серйозними труднощами, коли переходять до реального управління». Значну роль у тому, чи потрапляють ультраправі до влади, відіграють самі центристські та консервативні партії, які часто створюють «санітарний кордон», щоб стримати доступ радикалів до виконавчої влади. Проте, із зростанням впливу ультраправих, політичні бар’єри стають дедалі менше ефективними, особливо у країнах з розчарованим електоратом. «Чим більше виборців голосують за ультраправих, тим важче центру втримати їх поза урядом», — йдеться у статті. На думку оглядачів, навіть якщо ультраправі входять до коаліції, їх участь часто призводить до конфліктів або відходу від уряду. Приклад Нідерландів з коаліцією Г. Вілдерса, а також досвід Швеції та Словаччини демонструють, як ультраправі впливають на політичний баланс, не маючи достатньо досвіду чи єдності для стабільного управління. Висновок статті — політичне майбутнє Європи визначатиметься боротьбою між центром і радикалами, причому ефективне керування для ультраправих залишається складним завданням.
Внутрішня політика та економіка
Зак Поланскі з “Зелених” змінює політику Великої Британії, хвилюючи Лейбористів
WP
Захопливе піднесення лідера британської партії Зелених Зака Поланскі стало визначальним фактором політичної сцени: його стиль комунікації та орієнтація на молодь підсилюють підтримку серед виборців, особливо через соціальні мережі. Від початку перебування Поланскі на посаді кількість членів партії подвоїлася, а медійна присутність зросла на 44%. Опитування дають Зеленим до 15% підтримки, наближаючи їх до показників Лейбористської партії. Як зазначає провідний британський соціолог Джон Кертіс: «Суть у тому, що Поланскі харизматичний. Він відносно новачок у політиці, але вміє комунікувати й добре справляється з труднощами». Поланскі запозичує досвід американського політика Зохрана Мамдані, акцентуючи увагу на економічному аспекті проблем, а не лише на екології. Усе більше британців бачать у ньому лівого популіста, справжнього представника меншостей. «Дуже часто ці речі протиставляють одна одній. Те, що Зохран робить добре — це фокус на економіці, проявляючи солідарність з меншинами», — пояснює сам Поланскі. У риториці Зелених відбулися зрушення: замість фраз «кліматичні зміни» Поланскі акцентує на питаннях економічної нерівності, закликаючи запровадити податок на багатство та націоналізувати компанії водопостачання. У питанні міграції він пропонує створити легальні маршрути для шукачів притулку замість військових методів. Підґрунтям для соціальної та політичної активності стали юнацькі роки Поланскі у США, де він зіткнувся із расизмом та гомофобією, що вплинуло на його світогляд і мотивувало до участі в політиці. Популярність Зелених настільки виросла, що у день інтерв’ю кілька депутатів Лейбористської партії у місцевих радах перейшли до Зелених. Сам Поланскі резюмує: «Останній місяць показав: Зелені — це новий дім для лівих у політиці».
Що сталося, коли маленьке місто Америки стало Data-Center, U.S.A.
WSJ
Історія невеликого американського містечка Уматілла, штат Орегон, і сусіднього Гермістона показує, як технологічний бум та будівництво дата-центрів Amazon радикально змінили місцеву економіку й повсякденне життя. Раніше регіон асоціювався з депо хімічної зброї, тюрмою та стрип-клубами, але тепер тут розташовані одні з найбільших і найдорожчих інфраструктурних проектів у країні. Як згадує жителька Єсенія Леон-Техеда, багато мешканців «насолоджуються новим рівнем добробуту» завдяки високим інвестиціям у регіон. Розвиток індустрії дата-центрів приніс місту нові робочі місця, суттєво збільшив земельні податки та пожвавив місцевий бізнес. Міські політики і громадські організації намагаються максимально використати переваги цієї трансформації, але водночас визнають і ризики: «Що станеться, коли вони перестануть будувати?» — ставить питання один з міських чиновників. Зростання доходів супроводжується новими проблемами: інфраструктурні навантаження, зростання цін на житло та соціальна напруга через наплив робітників з інших штатів. Частина місцевих мешканців стурбована тим, чи змож5е місто зберегти стабільність і якість життя після завершення будівництва. «Ми вже бачимо, що життя змінилося, але це не завжди легко для тих, хто тут жив усе життя», — зазначає місцева мешканка. Історія Уматілли і Гермістона ілюструє подвійність технологічного прогресу для маленьких міст: із розвитком з’являється нова економічна епоха, але й ризики, якщо потік інвестицій згасне. Місцева влада працює над планом диверсифікації економіки, щоб забезпечити сталий розвиток навіть після завершення масштабного будівництва дата-центрів.
Трейдер-мільярдер, який захопив закордонну нафтову імперію Росії
The Wall Street Journal
Шведський трейдер-мільярдер Торбйорн Тьорнквіст, засновник компанії Gunvor, уклав угоду про купівлю закордонних операцій російського нафтового гіганта “Лукойл” невдовзі після того, як компанія потрапила під санкції США. Ця угода, що оцінюється приблизно в 20 мільярдів доларів, може значно розширити енергетичну імперію Тьорнквіста, додавши до неї АЗС, нафтопереробні заводи та нафтові родовища по всьому світу. Водночас вона вирішує серйозну проблему для Росії, дозволяючи обійти санкційні обмеження. Угода знову привертає увагу до минулого Тьорнквіста, який заснував Gunvor спільно з Геннадієм Тимченком, соратником Володимира Путіна. Після анексії Криму у 2014 році Тьорнквіст викупив частку Тимченка, щоб врятувати компанію від санкцій, і переорієнтував бізнес, але ніколи повністю не розривав зв’язків із Росією. Зазначається, що Gunvor змогла діяти швидше за конкурентів, оскільки раніше вже вела переговори з “Лукойлом”. Фінансування угоди може бути складним, і, ймовірно, передбачає виплату “Лукойлу” частки майбутніх прибутків після закінчення війни в Україні.
к
