Третій раунд переговорів між Україною та Росією у Стамбулі 23 липня 2025 року викликав різноманітні реакції в експертних колах трьох ключових таборів — західного, російського та українського. Кожен табір надав власну інтерпретацію результатів короткої 40-хвилинної зустрічі, яка закінчилася лише домовленостями про обмін полоненими (Russia and Ukraine to Renew Talks). Цей моніторинг аналізує експертні оцінки та висновки кожного табору, розкриваючи фундаментальні розбіжності в підходах до мирного процесу. Табір західних експертів характеризувався скептицизмом та аналітичною глибиною.
Інституційні оцінки
Інститут з вивчення війни (ISW) представив найбільш послідовну та критичну оцінку переговорів. Аналітики ISW підкреслили, що “російські посадовці й надалі затягують проведення переговорів на найвищому рівні між Володимиром Зеленським і Володимиром Путіним, навіть попри заклики США до такої зустрічі” (Ukraine Conflict Updates | Institute for the Study of War). Експерти інституту зазначили ключову тезу: “ISW й надалі оцінює, що Росія лише вдає зацікавленість у переговорах, щоб виграти час для просування на полі бою і домогтися поступок від України та Заходу” (Кремль затягує зустріч Путіна і Зеленського).
Особливо важливою є оцінка ISW щодо російської делегації: “Рішення Росії направити ту саму, середнього рівня переговорну групу на третій раунд переговорів у Стамбул свідчить про те, що незацікавленість Росії в мирних переговорах залишається незмінною” (Путіна підштовхують до зустрічі з Зеленським: чи відбудуться).
Атлантична Рада надала більш оптимістичну перспективу щодо тиску на Росію. Джон Е. Хербст, старший директор Євразійського центру Атлантичної ради, стверджував, що “Путін може помилково оцінювати рішучість Трампа щодо України” (Putin may be miscalculating Trump’s resolve on Ukraine). Хербст підкреслив: “Справжня історія останніх днів полягає в зростаючих доказах того, що Путін робить серйозну помилку в оцінці політики Трампа та стійкості Заходу”.
Фонд Карнегі представив аналіз російської стратегії через призму історичних паралелей. Експерти фонду зазначили: “Головне прагнення Москви — сісти за стіл з американцями на високому рівні та обговорити глобальні проблеми, при цьому Україну зведено лише до однієї з них” (What Is Russia’s Game Plan for the Ukraine Peace Talks?). Аналітики підкреслили, що “пропозиція Путіна щодо переговорів без припинення вогню також краще відповідає російським інтересам на місцевості”.
Кадрі Лійк, старший політичний співробітник Європейської ради міжнародних відносин, висловила крайній песимізм: “Окрім потенц3ійних подальших обмінів полоненими, мій інстинкт підказує, що я не очікую нічого. Я не бачу, щоб Київ чи Москва змінювали свої базові позиції” (Trump’s Deadline For A Deal Looms Over Ukraine-Russia Peace).
Російський експертний табір: офіційна позиція та виправдання
Дмитро Пєсков, прес-секретар Кремля, неодноразово підкреслював складність процесу: “Природно, ніхто не очікує легкого шляху. Природно, це буде складний діалог” (Russia and Ukraine to hold first peace talks in seven weeks as clock). Пєсков також наголошував на “діаметрально протилежних” позиціях сторін (Russia rules out Putin-Zelensky meeting until end of peace talks).
Андрій Кортунов, науковий керівник Російської ради міжнародних справ, оцінив пропозицію щодо робочих груп позитивно: “Тут немає нічого такого страшного для української сторони, вони ж не беруть на себе жодних зобов’язань за результатами роботи таких груп” (Россия предложила Украине изменить формат переговоров). Кортунов зазначив: “Між другим раундом (2 червня) та третім (23 липня) була пауза півтора місяця, під час якої можна було б працювати онлайн”.
Олег Бондаренко, директор Агентства стратегічних комунікацій, розглядав робочі групи як звичайну практику: “Це звичайна робоча схема, тому що є політичні, військові, гуманітарні питання. Так і проходять переговори” (Россия предложила Украине изменить формат переговоров).
Станіслав Ткаченко, професор кафедри європейських досліджень СПбДУ, експерт клубу “Валдай”, виділив три ключові висновки з переговорів (Политолог назвал три вывода из переговоров России и Украины): Москва продовжує дотримуватися виробленої позиції щодо врегулювання конфлікту, відсутність реакції з боку США свідчить про неефективність загроз Трампа, характер українського підходу демонструє небажання йти на компроміси.
Олександр Носович, політичний аналітик, висловив більш реалістичну оцінку: “Російсько-українські переговори не зможуть дати політичний результат, прорив протягом довгого часу” (Don’t wait, like Trump, for an instant result – EADaily). Носович підкреслив: “Конфліктний потенціал навколо України нарощувався десятиліттями, і навіть якщо є політична воля всіх сторін завершити справу угодою (а не у всіх сторін вона є), цей клубок доведеться розплутувати дуже довго”.
Український експертний табір: критичний реалізм
Рустем Умєров, голова української делегації, висловив стримано-оптимістичну позицію: “Ми працюємо над пріоритетними питаннями. Наш пріоритет завжди — люди, припинення вогню та зустріч лідерів” (Ukraine, Russia hold third round of peace talks in Istanbul). Умєров підкреслив готовність України: “Як Україна, ми продовжуємо розглядати повне та безумовне припинення вогню як необхідну основу).
Георгій Тихий, представник МЗС України, наголосив на односторонності проблеми: “В Росії є одна людина, яка приймає рішення. Якщо потрібно прийняти важливі рішення, як зупинка вогню, — ця особа повинна бути присутня” (О чем Россия и Украина договорились).
Олександр Хара, директор Центру оборонних стратегій, надав найбільш критичну оцінку: “Зустріч у Стамбулі не є переговорами, я називаю її симуляцією, оскільки переговори передбачають певне підґрунтя, ситуацію, яка спонукає сторони” (Russia-Ukraine talks: both sides play for time). Хара підкреслив, що “Росія у найближчі кілька місяців не збирається навіть розмовляти про припинення вогню” (Путіна підштовхують до зустрічі з Зеленським).
Сергій Ягородзинський, віце-ректор Європейського університету, охарактеризував переговори як “технічні та безплідні”: “Я очікував, що переговори триватимуть принаймні два дні. Але вони почалися та закінчилися миттєво. Це була технічна зустріч без реальних очікувань” (Ukraine’s conditions are realistic, but not fair). Ягородзинський критично оцінив склад російської делегації: “Якщо людина приходить і починає говорити про 1380 рік, це нісенітниця. Хіба хтось справді думає, що серйозні політичні рішення можна приймати, копаючись у середньовічній історії?”.
Олег Шамшур, дипломат, колишній посол України в США та Франції, висловив скептичну позицію: “Єдиний практичний результат третього раунду так званих переговорів — вирішення питання обмінів полоненими та повернення тіл наших загиблих героїв” (‘Ceasefire not on the table’: diplomat on third round of Istanbul talks). Шамшур підкреслив: “Якщо подивитися на всі три раунди, вони показали марність цих переговорів і те, що вони відбуваються за російським сценарієм”.
Максим Скрипченко, президент Центру трансатлантичного діалогу, висловив помірковано оптимістичну оцінку: “Ми можемо бути досить впевнені, що під час цього раунду переговорів будуть деякі гуманітарні перемоги, оскільки це вже обговорювалося між командами” (3rd Istanbul talks: What to expect from renewed Russia-Ukraine).
Порівняльний аналіз підходів
Західні експерти демонстрували найбільшу аналітичну глибину, використовуючи системний підхід до оцінки переговорів. ISW застосовував комплексний аналіз поведінкових патернів російської сторони, тоді як Атлантична рада зосереджувалася на геополітичному контексті. Західні аналітики послідовно підкреслювали стратегічний характер російського затягування переговорів.
Російські експерти демонстрували переважно виправдувальний підхід, представляючи офіційну позицію Кремля як конструктивну. Технічні пропозиції Мединського щодо робочих груп подавалися як прагматичне рішення, тоді як відмова від зустрічі лідерів пояснювалася необхідністю “кропіткої підготовчої роботи” (Россия и Украина: как прошли переговоры?).
Українські експерти виявили найбільше розмаїття думок — від офіційного оптимізму до гострої критики. Характерною особливістю українського дискурсу стала зосередженість на викритті російських намірів та пошуку реальних шляхів до миру.
Західні аналітики одностайно розглядали російську поведінку як стратегію затягування часу. ISW підкреслював, що “Кремль залишається відданим затягуванню мирних переговорів для підтримки триваючих наступальних операцій в Україні” (Russian Offensive Campaign Assessment).
Російські експерти представляли поведінку Москви як виправдану складністю питань. Кортунов зазначав: “Чи можна завершити такий складний процес за 30 днів? Очевидно, що це малоймовірно” (Putin-Zelensky meeting until end of peace talks).
Українські аналітики інтерпретували російську позицію через призму агресивних намірів. Шамшур підкреслював, що “Росія використовує ці переговори для досягнення своїх військових цілей під прикриттям пошуку шляхів до миру” (‘Ceasefire not on the table’: diplomat on third round of Istanbul talks).
Перспективи мирного процесу
Західні думки коливалися від песимізму (Лійк) до стриманого оптимізму (Атлантична рада). Спільним знаменником стало визнання необхідності більшого тиску на Росію.
Російський дискурс підкреслював необхідність довготривалої роботи та поступового просування. Носович застерігав проти очікувань “миттєвого PR-результату, як у Дональда Трампа” (Don’t wait, like Trump, for an instant result – EADaily).
Українські експерти демонстрували розколотість між необхідністю продовжувати переговори та скептицизмом щодо їх ефективності. Ягородзинський підкреслював: “Українське суспільство взагалі не відреагувало на ці переговори. Люди зосереджені на внутрішніх проблемах” (“Ukraine’s conditions are realistic, but not fair”).
Фундаментальні розбіжності
Розуміння природи конфлікту
Три експертні табори демонстрували кардинально різне розуміння природи російсько-українського конфлікту:
Західні експерти розглядали конфлікт як результат російської агресії та імперських амбіцій. Carnegie Endowment підкреслював, що “головне прагнення Москви — сісти за стіл з американцями на високому рівні” (What Is Russia’s Game Plan for the Ukraine Peace Talks?), тобто розглядати Україну як об’єкт торгу.
Російські аналітики представляли конфлікт як результат накопичених протиріч та “західного втручання”. Носович зазначав: “Конфліктний потенціал навколо України нарощувався десятиліттями” (Don’t wait, like Trump, for an instant result – EADaily), імплікуючи взаємну відповідальність сторін.
Українські експерти трактували конфлікт як боротьбу за незалежність та територіальну цілісність. Умєров наголошував: “Україна ніколи не бажала цієї війни, і саме Росія повинна завершити конфлікт, який вона розпочала” (Russia and Ukraine discuss more prisoner exchanges at Istanbul talks).
Мета переговорів
Західні аналітики розглядали переговори як можливість припинити агресію за умови достатнього тиску на Москву. ISW підкреслював необхідність “значних російських поразок на полі бою” (No real peace talks with Putin unless West helps Ukraine crush Russia) для змушення Путіна до реальних переговорів.
Російські експерти бачили переговори як процес досягнення “справедливого врегулювання” з урахуванням російських інтересів. Мединський наголошував на необхідності “ретельного опрацювання” домовленостей (Путіна підштовхують до зустрічі з Зеленським).
Українські аналітики розглядали переговори як засіб досягнення припинення агресії та відновлення територіальної цілісності. Тихий підкреслював: “Президент Зеленський готовий до цього — він готовий сісти і розмовляти” (Путіна підштовхують до зустрічі з Зеленським).
***
Аналіз експертних оцінок трьох таборів виявляє глибокі розбіжності в розумінні природи конфлікту, мети переговорів та шляхів їх досягнення. Західні експерти демонстрували найбільшу аналітичну послідовність, зосереджуючись на викритті російської стратегії затягування часу. Російські аналітики намагалися виправдати позицію Кремля через апеляцію до складності питань та необхідності “кропіткої роботи”. Українські експерти виявили найбільше внутрішнє розмаїття, поєднуючи офіційний оптимізм з реалістичним скептицизмом.
Принципова різниця підходів полягає в тому, що західні та українські експерти розглядають російську поведінку як стратегічне ухилення від реальних переговорів, тоді як російські аналітики представляють її як виправдану обережність. Ця фундаментальна розбіжність в інтерпретації російських мотивів визначає песимістичні прогнози щодо перспектив мирного процесу в існуючому форматі.
Усі три табори, незважаючи на різні підходи, дійшли спільного висновку про обмеженість результатів третього раунду переговорів. Однак якщо західні та українські експерти розглядають це як підтвердження російського небажання йти на компроміси, російські аналітики інтерпретують це як природний результат складності питань та необхідності тривалого процесу узгодження позицій.
Найбільшу єдність три табори продемонстрували у визнанні важливості гуманітарного треку — обмінів полоненими та повернення тіл загиблих. Це може стати єдиною сферою, де можливий реальний прогрес у найближчій перспективі, тоді як фундаментальні питання припинення вогню та мирного врегулювання залишаються в стані глибокого тупика.
