Поки президент Зеленський шукає в Римі мільярди на повоєнну відбудову, у Києві демонстративно ігнорують вимоги ЄС щодо судової реформи. Чи не грає влада з вогнем у найкритичніший момент, ризикуючи втратити підтримку Брюсселя?
Гра з високими ставками: що коштує Україні відкат реформ
Нещодавній скандал із призначенням очільника Бюро економічної безпеки (БЕБ) став лише верхівкою айсберга. За три дні до ключової конференції з відновлення України в Римі українська влада продемонструвала, що євроінтеграція інколи поступається внутрішньополітичним інтересам. Темп реформ, який Україна набрала у 2022 році, радикально знизився, а в кількох важливих сферах вже видно ознаки згортання реформ. У результаті на кону опинилися і фінансова підтримка Заходу, і саме членство України в Європейському Союзі.
Цифри вражають. Експерти попереджають, що близько 5 мільярдів доларів допомоги від МВФ та ЄС зараз висять на волосині через зрив конкурсного призначення голови БЕБ. Ще до €1,5 мільярда Україна може недоотримати від ЄС за програмою Ukraine Facility, оскільки уряд не виконав одразу три структурні «маяки» реформ у першому кварталі 2025 року. Тобто вже найближчим часом бюджет ризикує не отримати ці критично важливі кошти.
«Маю сказати відверто: почався відкат реформ», – констатує Михайло Жернаков, директор фундації DEJURE. Це не емоція, а діагноз експерта, який роками стежить за судовою реформою. Конкретика жахає: без прозорого призначення керівника БЕБ наступні транші Заходу опиняються під загрозою. Переможцем конкурсу на голову БЕБ став детектив НАБУ Олександр Цивінський, кандидатуру якого підтримали міжнародні експерти всупереч бажанню влади замінити фаворита. Однак 7 липня уряд відмовився затвердити Цивінського, пославшись на «безпекові критерії». Кабмін заявив, що отримав від СБУ додаткові матеріали про кандидата і одноголосно звернувся до конкурсної комісії повторно подати інших претендентів. Жодних деталей цього «компромату» уряд не представив, а закон про конкурс не дає Кабміну права відхиляти кандидата-переможця. Такий крок розцінюють не інакше як підрив умов співпраці з МВФ та ЄС.
Три треки краху: як руйнуються досягнення років
Проблема не обмежується одним БЕБ. Жернаков виділяє три фронти відкату реформ, які паралельно знищують здобутки євроінтеграції:
- Конституційний Суд: За президентською квотою конкурсна комісія (з міжнародними експертами) відібрала трьох кандидатів у судді КСУ. 27 червня Зеленський урочисто призначив лише одного з них – Олександра Водяннікова. Це розблокувало роботу Суду (відновлено мінімальний кворум у 12 суддів), але чому призначено тільки одного, а не трьох? – задається питанням Жернаков. Усі троє рекомендованих були гідними і відповідали критеріям. Єдине логічне припущення – двох інших готуються «завернути» всупереч закону, бо вони виявилися «занадто незалежними». Жодної законної причини не заповнювати всі вакансії немає. В результаті КСУ працює на межі кворуму: якщо хтось із 12 суддів захворіє чи не зможе бути присутнім, Суд знову паралізується. І це при тому, що прозорий конкурс до КСУ – один із зобов’язань України як країни-кандидата в ЄС. Зараз же фактично Зеленський виконав цю вимогу лише на одну третину – і в Брюсселі це помітили.
- Атаки на Вищу кваліфікаційну комісію суддів (ВККС): Реанімована за євростандартами ВККС, яка оцінює суддів і проводить добори, теж під ударом. Депутат Максим Бужанський (відомий проросійськими поглядами) настрочив купу заяв до правоохоронців – і ДБР порушило провадження, у рамках якого обшуки пройшли у заступника голови ВККС і в офісі самої комісії. Ці події відбулися рівно за кілька днів до запланованого оцінювання ВККС суддів скандального Печерського райсуду та колишнього ОАСК. Випадковість? Навряд. Офіційно слідчі дії пов’язані зі справою екссудді Тандира – мовляв, перевіряють, чи не дав хтось неправдиві свідчення на його користь. Але ефект був очевидний: незалежний орган отримав сигнал, що «за зайву активність» можна отримати проблеми. Попри це, посли країн G7 публічно закликали забезпечити прозорий добір нового голови ВККС, наголошуючи на важливості незалежності і доброчесності цього процесу.
- Спроба знищити Вищу раду правосуддя (ВРП): У Верховній Раді зареєстровано законопроєкт №13137 авторства депутата Дениса Маслова (голова комітету з правової політики), який фактично нівелює дисциплінарну відповідальність суддів. Документ пропонує внести зміни до порядку притягнення суддів до відповідальності, через які неможливо буде звільнити навіть найбільш одіозних суддів: дисциплінарні проступки звужуються до мінімуму, вже відкриті справи закриваються, а тих, хто скаржиться на суддів, можна буде штрафувати. Серед іншого, законопроєкт дозволить карати суддів за брехню в майнових деклараціях лише доганою замість звільнення. Також вводиться норма: якщо протягом року вашу скаргу один раз відхилили, нову подавати заборонено, і ВРП може встановити плату до 30 тис. грн за подання скарги. Тобто громадськість повністю відсторонюється від контролю за суддями. Що це, як не відкат? – резюмує Жернаков.
Брюссель б’є на сполох: «Хто захистить верховенство права?»
Найтривожніший сигнал – зміна інтонацій у Брюсселі. Раніше єврочиновники радше дипломатично замовчували українські проблеми, щоб не грати на руку Москві. Нині ж, як відзначає Сергій Сидоренко з «Європейської правди», у внутрішніх документах ЄС щодо України з’являється незвично жорстка риторика. Євросоюз чудово обізнаний про реальний стан реформ, хоч і публічно утримується від різкої критики через війну. Але за зачиненими дверима Брюссель дає чітко зрозуміти: з верховенством права в Україні біда, і це треба негайно виправляти.
Показовим став виступ нової єврокомісарки з питань розширення Марти Кос. Ще нещодавно вона обережно ставилася до прискореного вступу України в ЄС, а тепер фактично попереджає Київ. «Якщо ми не захистимо верховенство права в Україні, то хто його захистить?», – звернулася Кос до європейської аудиторії. Вона відкрито закликає українську владу «залишатися сильними, продовжувати реформи, боротися з корупцією і зміцнювати верховенство права, адже все це зробить Україну (і Європу) безпечнішою». Це більше ніж дипломатія – це сигнал тривоги.
Кос також окреслила амбітний графік: відкрити всі переговорні кластери про вступ до кінця 2025 року і досягти членства України в ЄС до 2029 року. Єврокомісія на чолі з Урсулою фон дер Ляєн підтримує цей прискорений курс. Бомбардування не завадили українцям робити реформи і вести screening законодавства – у Брюсселі це цінують. Вже готові до відкриття першого кластеру переговорів (фундаментальні питання) і невдовзі – всіх шести кластерів. Але тепер цей план опинився під загрозою через саботаж реформ у Києві.
У Брюсселі побоюються, що Україна може повторити «грузинський сценарій», коли євроінтеграція гальмується на невизначений строк. Марта Кос застерігає: головне – щоб Україна реально виконувала критерії, бо жодна геополітика не виправдає нехтування принципами. Якщо нинішня влада в Києві продовжить гратися у відкат реформ, наслідки будуть серйозними. «Дозволивши Україні відкочуватися й заплющивши очі на ситуацію з БЕБ, ЄС може зробити нам ведмежу послугу та запустити “грузинський сценарій”» – попереджає Жернаков. У такому сценарії все затягується на роки, з’являється євроскептицизм, а до влади повертаються політики, які кажуть: «Ми не те щоб за Росію, але…». Добре відомо, чим це закінчується – достатньо поглянути на сьогоднішню Грузію.
Ціна питання: що втрачає кожен українець
Прості громадяни можуть не стежити за деталями судової реформи, але наслідки відкату відчують на собі всі. Ось лише кілька вимірів:
- Інвестори тікають. Реальна економіка вже б’є на сполох. «Поки влада рапортує про “реформи”, реальна економіка кричить про біду», – зазначає економіст Данило Монін. За даними НБУ, за перші два місяці 2025 року приплив прямих іноземних інвестицій склав жалюгідні $351 млн – в 3,3 раза менше, ніж за той самий період 2024-го. Це не статистична похибка, а тривожний сигнал: мінус 70% інвестицій. «Інвестори не хочуть ризикувати в юрисдикції, де правила гри можуть змінити за ніч, а політики ігнорують економічну логіку», – пояснює Монін. В перекладі: менше інвестицій – менше робочих місць, нижчі зарплати, повільніша відбудова країни після війни.
- Відбудова під загрозою. Євросоюз розробив спеціальний механізм – Ukraine Investment Framework – щоб залучити приблизно €40 мільярдів публічних і приватних інвестицій у відновлення та модернізацію України. Ці гроші мають стати двигуном повоєнної відбудови. Але фундаментальна умова – довіра інвесторів і донорів. Якщо Україна не покаже прогресу у верховенстві права, значна частина цих коштів може так і лишитися на папері. Як зазначає Єврокомісія, Україна отримає інвестиції лише за умови реалізації політичних та правових реформ, прозорості і підзвітності. Без справедливих судів і реальної боротьби з корупцією навіть виділені мільярди не спрацюють, бо не буде проектів, гідних фінансування, і приватний бізнес не зайде.
- Європейська мрія віддаляється. Найбільші втрати – стратегічні. У разі невигідного для України перемир’я та виходу з єврошляху країна ризикує опинитися у небезпечному вакуумі. За оцінками Польського економічного інституту, у сценарії «ні війни, ні євроінтеграції» український ВВП може просісти більше ніж на 22%. Це означає масове збідніння населення, знецінення гривні, відтік молоді за кордон – фактично перетворення України на периферію Європи. «Невигідне перемир’я означає васальну залежність від Москви, крах надій на відбудову та успішне майбутнє», – застерігають експерти. Постраждає не лише Україна – навіть економіки сусідніх європейських країн просядуть, не кажучи про удар по системі безпеки в регіоні. Тому ставки виходять далеко за межі внутрішньої політики: відкат реформ підриває саму можливість України стати повноправною частиною об’єднаної Європи.
Голоси тих, хто бореться за справедливість
Попри тривожні тенденції, в Україні залишаються ті, хто відстоює верховенство права і нагадує про справжні пріоритети. Ось кілька знакових голосів:
«Не може бути відбудови економіки без верховенства права», – наголошує Михайло Жернаков. – «Це не лише моя думка: рік за роком потенційні іноземні інвестори називають стан верховенства права перешкодою №1 для інвестицій. А те, що відбулося (з БЕБ), повністю суперечить їхнім очікуванням». Іншими словами, коли влада «вирішує питання» в ручному режимі, капітал тікає, і про жодне економічне відродження не може бути й мови.
Віцепрем’єрка з євроінтеграції Ольга Стефанішина, зі свого боку, визнає, що потрібно показати результати вже створених антикорупційних органів. «Ми встановили дієву антикорупційну інфраструктуру і належні законодавчі рамки. Тож тепер справа за антикорупційними органами, які мають продемонструвати результати та відповідати найвищим стандартам», – заявила Стефанішина на публічній дискусії. Вона подякувала міжнародним партнерам і громадянському суспільству за допомогу в реформах та підкреслила, що Україна пройшла величезний шлях за 10 років після Революції Гідності. «Процес вступу до ЄС починається і закінчується оцінкою реформ інституцій та верховенства права. Недостатньо створити інституції – треба зробити їх ефективними», – додала віцепрем’єрка. Ці слова можна трактувати і як застереження для власного уряду: настав час довести, що нові органи (НАБУ, ВАКС, БЕБ тощо) справді ловлять корупціонерів і саджають злочинців, а не імітують діяльність.
Схожу думку висловив і Данило Монін, коментуючи різке падіння інвестицій: «Політики ігнорують економічну логіку, змінюючи правила гри на ходу, тому бізнес не готовий ризикувати». За його словами, поки не буде передбачуваності та захисту прав власності, гроші в країну не підуть. Це повністю збігається з тезою про верховенство права: інвесторів цікавлять не гучні слова про реформи, а реальна незалежна судова система і рівні правила для всіх.
Не можна не згадати і про західних друзів України. Посли G7 в Києві постійно тримають руку на пульсі реформ. Вони відкрито вітають прогрес там, де він є, але й без дипломатичних реверансів вказують на проблеми. Коли сталися обшуки у ВККС, «Велика сімка» одразу наголосила на «важливості прозорості та доброчесності процесу відбору суддів». А ЄС через свою моніторингову місію періодично нагадує українським партнерам: боротьба з корупцією, судова реформа та свобода медіа – це нерозмінні умови поступу до членства.
Останній шанс: чи можна зупинити падіння?
Україна опинилася в критичній точці. Якщо раніше євроінтеграція здавалася автоматичною дорогою, то тепер це питання політичної волі та зрілості еліт. ЄС – це про інституції та верховенство права. Якщо цього не буде, не буде і подальшого руху до членства – справа навіть не в Угорщині, адже багато інших держав не погодяться прийняти Україну без справедливих судів та чесної влади.
Втім, ще не все втрачено. Західні партнери не прагнуть публічно сварити Київ під час війни, але й не збираються закривати очі на відкат. Вони дають час виправити ситуацію. У нас ще є шанс зупинити падіння в прірву – але діяти треба негайно. Ось кроки, які виглядають очевидними:
- Призначити всіх трьох рекомендованих суддів Конституційного Суду (1 – вже призначено, ще 2 – в очікуванні) і двох суддів КСУ за квотою парламенту. Припинити практику блокування конкурсів під надуманими приводами.
- Гарантувати незалежність ВККС та ВРП. Припинити тиск на членів цих органів через силові органи. Всі розслідування мають вестися не для залякування, а виключно за законом і прозоро.
- Відкликати законопроєкт Маслова №13137. Реформу дисциплінарних процедур для суддів слід обговорювати за участі експертів і громадськості, а не кулуарно “під шумок”. Неприпустимо робити ВРП кишеньковим органом, що закриватиме очі на гріхи суддів.
- Завершити конкурс на директора БЕБ законним шляхом. Якщо Олександр Цивінський пройшов усі перевірки і переміг, він має бути призначений. Інакше повторний конкурс втратить сенс, а довіра до таких конкурсів буде підірвана назавжди.
Часу обмаль. Кожен день зволікань коштує Україні мільйони доларів втраченої допомоги та інвестицій, а головне – підриває довіру європейських союзників. Восени на саміті ЄС Україні дадуть оцінку. І дуже важливо, щоб нам було що пред’явити, окрім виправдань. Українська влада повинна довести, що здатна ставити довгострокові інтереси держави вище за миттєву вигоду чи кулуарні домовленості.
Питання вже не в тому, чи втратить Україна підтримку Європи – питання в тому, яку ціну ми готові заплатити, щоб цього не сталося. Поки що є вибір: продовжувати буксувати в болоті внутрішніх “договорняків” або ж підтягнутися і зробити ривок до Європи, який від нас чекають. Вибір за нами – і робити його треба просто зараз. Як влучно зазначила Марта Кос, вступ до ЄС – це не автоматичний подарунок, а те, за що треба боротися щодня. І цю боротьбу, в першу чергу з власними старими звичками, ніхто крім нас не виграє.
Україна стоїть на роздоріжжі. Ліворуч – шлях у нікуди, до «грузинського сценарію» невиконаних обіцянок. Праворуч – важка дорога реформ, але яка веде до сильної, багатої України в родині європейських народів. Час зробити остаточний вибір. І він вирішить долю країни на покоління вперед.
Олексій Мацука
