Повномасштабна війна в Україні стала потрясінням, яке залишає слід не лише на тілі, а й у свідомості — як окремих людей, так і цілих поколінь. Усі — від дітей до літніх — переживають психоемоційні зміни: від тривожності й страху до втрати сенсу життя. Фахівці наголошують, що суспільству доведеться роками працювати над відновленням ментального здоров’я.
Попри різний життєвий досвід, люди об’єднуються у спільному болю, шукаючи підтримки в розмовах, пам’ям’яті та фіксації пережитого. Психологи пояснюють, що проговорювання травми — критично важливий крок до зцілення. Водночас виникає потреба у нових підходах до реабілітації, які враховують як воєнні, так і післявоєнні реалії. Мовчати про біль — означає консервувати його. А от говорити — означає починати шлях до внутрішнього одужання.
