Двосторонні відносини між Україною та Сполученими Штатами стали ключовим елементом глобальної геополітики, особливо на тлі триваючого вторгнення Росії в Україну. Громадська думка в обох країнах відображає складну взаємодію стратегічних пріоритетів, партійних розбіжностей та еволюціонуючих геополітичних реалій. Українці переважно розглядають потужну підтримку США як критично важливу для виживання нації та повоєнного відновлення, тоді як американські погляди дедалі більше поляризуються через партійні розколи та зміни в політичному керівництві. Цей звіт узагальнює найновіші дані опитувань, академічні аналізи та політичні дискусії станом на 8 квітня 2025 року, щоб дослідити нюанси громадських настроїв у обох країнах і визначити виклики та можливості для цього ключового альянсу.
Погляди українців на відносини Україна-США
Стратегічна залежність від підтримки США
Громадська думка в Україні незмінно підкреслює незамінність американської допомоги у протистоянні російській агресії. Опитування, проведені Інститутом американських студій Київського національного університету у 2025 році, показують, що 72% українців вважають, що США поважають особисті свободи, що відображає ширшу довіру до американських демократичних цінностей. Незважаючи на критику затримок із військовою допомогою та невиконання зобов’язань за Будапештським меморандумом, США залишаються символом західної солідарності, часто асоціюючись у свідомості українців із НАТО та ширшими європейськими альянсами.
Адміністрація президента Володимира Зеленського стратегічно позиціонує партнерство зі США як необхідне не лише для військової оборони, а й для повоєнної відбудови. Ця ідея знаходить глибокий відгук: у 2024 році 65% українців висловили довіру до лідерства США, а до квітня 2025 року цей показник зріс до 72%, що свідчить про стійкість довіри на тлі геополітичної невизначеності. Водночас пріоритети українців не є однорідними. Хоча Європа сприймається як головний геополітичний орієнтир, гарантії безпеки від США, особливо проти ядерних загроз, вважаються незамінними.
Скептицизм і прагматизм
Попри високий рівень підтримки США, в українському суспільстві присутній прагматичний скептицизм. Нездатність адміністрації Байдена прискорити надання летальної допомоги у 2022–2023 роках та призупинення військової підтримки адміністрацією Трампа у 2024 році посилили занепокоєння щодо трансакційного підходу в американській політиці. Українські ЗМІ часто згадують ці випадки як доказ нестабільності двопартійної підтримки США, особливо з огляду на зростання впливу ізоляціоністських груп у Республіканській партії. Проте, за даними опитування у березні 2025 року, 82% українців підтримують подальше зближення із західними інституціями, що відображає консенсус про те, що альтернативи — такі як нейтралітет чи поступки Росії — є неприйнятними.
Громадська думка в США: симпатія, поляризація та політичні дебати
Широка, але крихка симпатія до України
Симпатія американців до України залишається значною: опитування Університету Меріленда у березні 2025 року показало, що 59% респондентів підтримують Київ у протистоянні з Москвою — показник, який майже не змінився з серпня 2024 року 1. Ця підтримка охоплює різні демографічні групи: більшість представників усіх расових, етнічних та освітніх категорій визнають право України захищати свій суверенітет. Однак за цим консенсусом криються значні партійні розбіжності. Якщо 82% демократів симпатизують Україні, то серед республіканців підтримка впала з 58% у 2024 році до 45% у 2025 році під впливом риторики “Америка понад усе” від колишнього президента Дональда Трампа.
Допомога та інтервенція: партійний розкол
Підтримка військової та фінансової допомоги Україні стала лакмусовим папірцем у американській політиці. Станом на березень 2025 року 46% американців вважають, що США “роблять недостатньо” для підтримки України, що на 16% більше, ніж у грудні 2024 року. Цей зсув значною мірою пояснюється позицією виборців-демократів, 83% з яких виступають за розширення допомоги, порівняно з лише 21% республіканців. Призупинення допомоги адміністрацією Трампа у 2024 році, яке підтримали 56% республіканців як “виправлення нескінченних воєн”, викликало протести 65% американців і посилило ці розбіжності.
Дебати також стосуються стратегічних цілей. Невелика більшість (53%) підтримує повернення всіх окупованих територій Україні, навіть якщо це подовжить війну, тоді як 45% віддають перевагу швидкому вирішенню конфлікту, навіть за умови територіальних поступок. Цей розкол відображає ширші зовнішньополітичні розбіжності: демократи розглядають конфлікт як захист глобальної демократії, тоді як республіканці дедалі частіше оцінюють його через призму фінансової стриманості та національних інтересів.
Фактор Трампа: несхвалення та дипломатична нестабільність
Підхід президента Трампа до України викликав широку критику. Опитування CNN у березні 2025 року показало, що 59% американців не схвалюють його політику щодо відносин США з Росією, а 50% вважають, що вона шкодить інтересам США. Особливе занепокоєння викликає його зближення з Володимиром Путіним: 79% побоюються, що Росія порушить будь-яку мирну угоду, порівняно з 26%, які не довіряють Україні. Незважаючи на заяви Трампа про його переговорні здібності, лише 41% американців вірять, що його тактика принесе тривалий мир, що відображає сумніви щодо його симпатій до Путіна та ігнорування союзників по НАТО.
Трансатлантична єдність під тиском
Європейські та американські позиції
Громадська думка в Європі значною мірою віддзеркалює американські настрої, хоча з певними відмінностями. У Німеччині, Франції та Великобританії 60–70% громадян підтримують продовження допомоги Україні, навіть якщо США відступлять. Ця рішучість посилилася через непослідовну дипломатію Трампа: 75% європейців вважають США “ненадійним союзником”, але водночас 68% виступають за більшу військову автономію ЄС для протидії російській агресії.
У США трансатлантичне партнерство зберігає двопартійну підтримку. Шістдесят три відсотки американців позитивно ставляться до НАТО, а 72% вважають Україну “дружньою” або “союзною” державою. Проте серед республіканських виборців зростає скептицизм щодо багатостороннього співробітництва: 31% виступають за скорочення участі в НАТО, що підкріплюється трансакційною риторикою Трампа.
Наслідки для двосторонніх відносин
Стійкість України та стратегічна комунікація
Дипломатична стратегія України ефективно використовує громадську думку. Наголошуючи на спільних демократичних цінностях і екзистенційній загрозі від Росії, Зеленський підтримує західну солідарність, попри “втому від допомоги”. Опитування Critical Issues Poll 2025 року показує успіх цієї стратегії: 65% американців погоджуються, що поразка України підбадьорить автократів у всьому світі, що знаходить відгук у представників різних партій.
Внутрішня політика США: ризики та можливості
Ерозія двопартійного консенсусу в США створює значні ризики. Оскільки 56% республіканців виступають проти додаткової допомоги, а ультраправі фракції закликають до відсторонення, доля України дедалі більше залежить від успіху демократів на виборах. З іншого боку, зростання проукраїнської більшості серед демократів і незалежних виборців, разом із падінням рейтингів Трампа, відкриває можливості для збереження політики підтримки за умови зміни політичної кон’юнктури.
Громадська думка в Україні та США демонструє як стійкість, так і вразливість їхніх двосторонніх відносин. Українці непохитно покладаються на американську підтримку як на захист від екзистенційних загроз. У США зберігається широка симпатія до України, але партійна поляризація загрожує послабити довгострокові зобов’язання. Трансакційний підхід адміністрації Трампа посилив скептицизм серед союзників і виборців, але водночас підштовхнув демократів і європейців до більшої рішучості.
Майбутня міцність альянсу залежатиме від трьох факторів: (1) здатності України артикулювати свою стратегічну цінність поза межами негайних військових потреб, (2) відновлення двопартійного визнання глобального лідерства США, (3) європейських ініціатив, які доповнюватимуть, а не замінюватимуть американську участь. У той час як війна вступає в четвертий рік, взаємодія цих динамік визначатиме не лише майбутнє України, а й контури трансатлантичної солідарності у XXI столітті.
Олексій Мацука
