Дипломатія часто оперує символами та сигналами не менш потужними, ніж офіційні заяви. Червневий візит міністра оборони США Піта Гегсета до Європи став яскравою ілюстрацією цього принципу, коли його відсутність на ключових засіданнях промовляла гучніше за будь-які дипломатичні комюніке. Аналіз цієї “дипломатії відсутності” розкриває глибинні тектонічні зрушення в трансатлантичній архітектурі безпеки та ставить під питання майбутнє міжнародної підтримки України.
4-6 червня 2025 року відбувається серія подій, які можна охарактеризувати як точку біфуркації в американо-європейських відносинах щодо України:
- 4 червня: Засідання Контактної групи з питань оборони України (“Рамштайн-23”) – вперше без участі глави Пентагону
- 5 червня: Засідання міністрів оборони НАТО – з участю Гегсета
- 5 червня: Засідання Ради Україна-НАТО – без участі Гегсета, попри його присутність у Брюсселі
- 6 червня: Відзначення річниці висадки в Нормандії – з участю Гегсета
Офіційне пояснення Пентагону про “конфлікт графіків” не витримує критичного аналізу. Гегсет прибув до Брюсселя після завершення засідання “Рамштайну”, але залишався в місті під час засідання Ради Україна-НАТО. Це свідчить про свідомий політичний вибір, а не логістичну проблему.
Рішення Гегсета слід розглядати через призму трьох взаємопов’язаних факторів:
- Доктрина “Америка насамперед 2.0”: На відміну від першої адміністрації Трампа, нинішній підхід характеризується не ізоляціонізмом, а селективним залученням. США залишаються в НАТО, але переглядають умови своєї участі.
- Економізація безпеки: Вимога збільшити оборонні витрати до 5% ВВП перетворює безпеку з колективного блага на транзакційну послугу. Це фундаментальний відхід від післявоєнної парадигми трансатлантичних відносин.
- Стратегічна переорієнтація на Індо-Тихоокеанський регіон: Демонстративне зменшення уваги до України сигналізує про перерозподіл американських ресурсів на стримування Китаю.
Передача керівництва форматом “Рамштайн” Великій Британії та Німеччині створює парадоксальну ситуацію:
- Потенціал: Європа отримує шанс продемонструвати стратегічну автономію та лідерство
- Обмеження: Без американських ресурсів та координаційних можливостей ефективність допомоги може знизитися
- Розкол: Різні погляди європейських країн на підтримку України можуть загостритися без американського арбітражу
Відсутність Гегсета на українських засіданнях може бути інтерпретована Кремлем як:
- Послаблення трансатлантичної єдності щодо України
- Можливість для дипломатичного маневрування
- Підтвердження ставки на “втому Заходу”
Для України ця ситуація створює потрійний виклик:
- Диверсифікація підтримки: Необхідність розвивати прямі відносини з європейськими партнерами
- Адаптація стратегії: Перехід від розрахунку на американське лідерство до багатовекторної дипломатії
- Переговорний тиск: Зростання ймовірності примусу до компромісів
Візит Гегсета маркує не просто зміну тактики, а фундаментальну трансформацію трансатлантичної безпекової архітектури. Ми спостерігаємо перехід від американоцентричної моделі до поліцентричної системи з невизначеними правилами гри.
Для України це означає необхідність радикальної адаптації дипломатичної стратегії. Епоха гарантованої американської підтримки завершується, настає час європейської невизначеності. Успіх України тепер залежатиме від її здатності стати не об’єктом, а суб’єктом нової безпекової архітектури.
Парадокс полягає в тому, що демонстративна відсутність США може як послабити позиції України, так і каталізувати створення більш стійкої європейської системи підтримки. Результат залежатиме від політичної волі та стратегічного бачення європейських лідерів.
Врешті-решт, червневі події 2025 року можуть увійти в історію як момент, коли Європа або довела свою стратегічну зрілість, або продемонструвала неспроможність діяти без американського лідерства. Для України ставки в цій грі не можуть бути вищими.
Олексій Мацука
Читайте також:
