Дві молоді жінки — Тія та Вероніка — виросли на Донеччині до війни: з українською мовою, освітою, символами. Але після 2014 року їхнє середовище різко змінилось — російська пропаганда, прапори «ДНР», заміна вчителів, придушення української ідентичності. Обидві намагалися зберегти в собі зв’язок з Україною — та це коштувало їм ізоляції, залякувань, втрати родинної підтримки. Страх, контроль і самотність стали повсякденністю. Після початку повномасштабної війни кожна ризикнула втекти з окупації. Тепер Тія мешкає в Харкові, працює у книгарні та відновлює українську культуру в собі. Вероніка оселилась у Дніпрі, де починає нове життя без страху. В їхніх історіях — голоси тисяч, хто виживав у сірій зоні між правдою й пропагандою, знову навчаючись жити вільно.
«Моє місто — труп, який ґвалтують». Дві історії про життя в окупації
Обговорити цю тему з ШІ-асистентом
Постав уточнюючі запитання, попроси контекст чи суміжні матеріали — асистент відповість за цим матеріалом.
