Під час окупації Ягідного росіянами все село було змушене провести місяць у підвалі школи, де десятеро людей загинули, а фото цієї трагедії сколихнуло світ. Попри вироки воєнним злочинцям, мешканці не відчули полегшення, вимагаючи ширшої справедливості і щоб злочини не були забуті. Повномасштабна війна дала поштовх до переосмислення політики пам’яті: понад 75% українців наполягають на негайному правосудді, водночас переважна більшість підтримує комплекс заходів — від судів до компенсацій і встановлення правди. Політика пам’яті повинна мати терапевтичну, об’єднавчу, справедливу та превентивну функції, захищати від повторення трагедій. Для цього Україні потрібна незалежна інституція, яка координуватиме комеморацію, люстрацію, збере єдиний цифровий архів воєнних злочинів і стане майданчиком діалогу про минуле й майбутнє. Це фундамент національної стійкості і необхідна відповідь на суспільний запит справедливості.
Пам’ять під час війни: ліки чи зброя?
Обговорити цю тему з ШІ-асистентом
Постав уточнюючі запитання, попроси контекст чи суміжні матеріали — асистент відповість за цим матеріалом.
