Упродовж багатьох років усе більше спостерігалося за тим, як повноваження американської виконавчої влади розширювалися до розмірів, які раніше видавалися неймовірними. Дональд Трамп, під час своєї каденції, значною мірою скористався цією тенденцією, намагаючись правити способом, який схожий на президентське самодержавство. Проте він не був архітектором цієї доктрини. Значна частина інтелектуального обґрунтування для посилення президентської влади бере свій початок задовго до Трампа — і має своїх давніх прихильників всередині юридичної спільноти США.
Одним із головних ідеологів імператорської концепції президентства є Джон Ю, професор права з Каліфорнійського університету в Берклі та впливовий член так званої Federalist Society. Ю став широко відомим на початку 2000-х, коли в ролі юрисконсульта Міністерства юстиції обґрунтував широкий спектр повноважень для уряду Джорджа Буша в умовах “війни з терором”, зокрема дозволивши застосування тортур під виглядом «розширених методів допиту».
Основна позиція Ю полягає в тому, що президент має майже необмежену владу у сфері національної безпеки та зовнішньої політики, й навіть у внутрішніх справах, коли це вважається за необхідне. Його бачення розширених повноважень перебільшено витлумачує Конституцію на користь виконавчої гілки — інтерпретація, яка вважається суперечливою навіть серед консервативних юристів. Проте ця ідея знайшла сильний відгук серед політичного крила, що підтримує тверде та авторитарне лідерство.
Незважаючи на те, що адміністрація Трампа часто діяла спонтанно й без зрозумілої юридичної стратегії, її дії перекликалися з поглядами Ю. Правова аргументація, що виправдовувала укази, блокування імміграції, спрямування федеральних сил у міста чи ігнорування Конгресу, часто спиралася на ті самі базові положення, які раніше захищав Ю. Його погляди стали основою для цілої генерації правників, які розцінюють обмеження виконавчої влади як перешкоду для стабільного управління.
Після президентства Трампа Джон Ю залишається популярною постаттю в консервативному правовому колі, і є голосом, що закликає до ще більшої концентрації влади в одних руках. Його бачення “єдиного виконавця” — майже монархічного президента, підзвітного лише через вибори — дедалі частіше згадується як спосіб подолати політичний розбрат і параліч у Вашингтоні.
Однак критики застерігають, що реалізація такої візії серйозно підриває систему стримувань і противаг, закладену ще батьками-засновниками. Вони вказують на небезпеку того, що значна концентрація влади в одному центрі може призвести до зловживань і авторитаризму. І хоча Трамп може бути найяскравішим втіленням цієї тенденції, ідеї Джона Ю становлять її інтелектуальну основу — потенційно небезпечну для функціонування демократичних інститутів.
