Фрідріх Мерц, канцлер Німеччини, із самого початку своєї каденції взяв курс на активну зовнішню політику, чітко відрізняючись від маловиразного попередника Олафа Шольца. Він уже встиг налагодити стосунки з Францією, спробував залучити Британію до більш тісної співпраці, а також зробив зусилля зблизити позиції з Польщею, хоча перемога ультраправих на польських виборах стала несприятливим фактором.
Головним екзаменом стали переговори з Дональдом Трампом, де Мерц проявив стриманість і дипломатичний такт, проте не досяг помітних практичних результатів. У ключових міжнародних конфліктах — війні Росії проти України та кризі на Близькому Сході — вплив Німеччини залишається обмеженим.
Мерц заявляє про прагнення радикально змінити підхід до безпеки й оборони, запланувавши підвищення військових витрат до 5% ВВП і створення Ради національної безпеки. Водночас щодо Ізраїлю Берлін досі демонструє нерішучість, намагаючись балансувати між історичними зобов’язаннями і зміною суспільних настроїв. Незважаючи на відсутність відчутних досягнень, перші кроки Мерца свідчать: він швидко освоюється на міжнародній арені.
