Останні зовнішньополітичні кроки Дональда Трампа важко віднести до традиційної категорії “яструбів” чи “голубів” у Сполучених Штатах. Його дії не вписуються у чіткий поділ між прихильниками жорсткої сили та прибічниками дипломатії. Такий підхід має історичний прецедент — у різні періоди на американську зовнішню політику впливали особистості, чиї рішення визначалися не усталеними стратегіями, а індивідуальними пріоритетами та прагматизмом.
Трамп демонструє вибірковість: іноді іде на різке загострення, а іноді — неочікувано відступає. Це створює враження непередбачуваності й складності у прогнозуванні дій адміністрації. Замість дотримання визначених доктрин він діє за логікою моменту і власних політичних потреб, спираючись на інстинкти, а не ідеологію. Такий стиль залишає союзників та опонентів у невизначеності щодо реальних намірів США на світовій арені.
