Знаєте, що найбільше вбиває? Коли крадуть світло, цифри в розслідуваннях залишають холодними. Прізвища чергових “ефективних менеджерів” уже й не дивують. А ось відчуття безсилля – воно душить. Коли розумієш: поки ти намацуєш вимикач у темряві, хтось набиває кишені на твоєму стражданні.
Сидиш без світла п’яту годину поспіль. Холодильник давно перестав гудіти – продукти псуються, а купувати нові дорожче з кожним днем. Телефон на останньому відсотку заряду. За вікном – чорнота, бо вуличні ліхтарі теж мертві. І думаєш спочатку: може, просто війна така? Може, інакше й бути нема як? А потім читаєш чергову новину про мільйонні махінації, про фіктивні закупівлі обладнання, про “відкати” при відновленні зруйнованих мереж – і розумієш нарешті, де правда ховається.
Вони крадуть значно більше, ніж гроші з бюджету. Вони забирають світло в очах дитини, яка годинами сидить над недописаним домашнім завданням при тремтячому вогнику свічки. Забирають тепло з домівок пенсіонерів, які кутаються в усі ковдри посеред лютої зими, бо батареї ледве теплі. Забирають останній шанс малого підприємства вистояти – виробництво без електрики перетворюється на труну для будь-якого бізнесу.
І найстрашніше – вони фактично крадуть боєприпаси з рук наших захисників. Так, саме так. Кожна викрадена гривня з енергетичного сектору – недовироблена ракета для фронту, недозаряджений дрон для розвідки, недоставлене спорядження бійцям. Коли мережі працюють зі збоями через розкрадання, зупиняються оборонні заводи. А потім ми дивуємося: чому бракує всього потрібного на передовій?
Ми звикли багато про що мовчати. “Та всі крадуть же”, “система побудована така”, “все одно нічого самому змінити”. Зручно втопити обурення в цинізмі та звичній апатії. Але чи маємо ми право на таку розкіш саме зараз? Коли за кілька кілометрів від кордону хтось прицілюється в наші електростанції та підстанції? Коли ворог методично, планомірно намагається залишити всю країну в темряві та холоді, зламати наш дух?
Корупція в енергетичній галузі – справжня зрада. Може, формально юристи й посперечаються про кваліфікацію, але морально – однозначна змова проти власного народу. Свідомий вибір особистого збагачення замість порятунку життів. І найприкріше розуміння: ці самі люди потім спокійнісінько ходять тими самими вулицями, що й решта громадян. Дихають однаковим повітрям. Можливо, навіть виголошують правильні промови про патріотизм та єдність нації перед телекамерами.
Годі слухати про “складні бюрократичні процедури” та “об’єктивні системні проблеми”. Набридло виправдовування “недосконалим законодавством” та “відсутністю механізмів контролю”. Громадяни хочуть бачити конкретний результат. Хочуть, щоб кожен, хто наживається на загальному лихі, понісь справжню відповідальність. Реальну кару – а не переведення на іншу тепленьку посаду, умовний термін із звільненням у залі суду.
Енергетична система – життєво важливий імунітет держави. Коли імунітет підривають зсередини – жоден зовнішній ворог уже й потрібен. Організм сам себе знищить, розкладеться через внутрішню хворобу.
Скільки ще триватиме оця безкарність? Скільки блекаутів мають пережити люди, поки хтось нарешті скаже владне “досить”? Скільки розслідувань закінчаться порожніми обіцянками та спущеною справою? Скільки мільярдів розтануть у повітрі, перш ніж суспільство прокинеться й зрозуміє масштаб катастрофи?
Найстрашніший симптом – ми звикаємо до ненормального. До щоденної темряви, до постійного холоду, до тотальної безкарності високопосадовців. Звикання стає діагнозом занепалої нації.
Та є й інша правда. Ми вже довели – здатні на неймовірне. Пережили перші жахливі місяці вторгнення, коли світ давав нам максимум тиждень. Відбудували сотні зруйнованих об’єктів попри постійні обстріли. Навчилися жити й працювати в умовах, які раніше здавалися фантастикою.
Енергетики, прості робітники, ризикують життям щодня, відновлюючи лінії електропередач під обстрілами. Волонтери збирають кошти на генератори для лікарень та шкіл. Інженери працюють на межі можливого, шукаючи способи стабілізувати мережу.
І якщо вся ця величезна енергія, весь народний потенціал нарешті зіллються з чесною владою, з керівниками, які обирають країну замість власної кишені – ми зможемо все. Відбудуємо енергосистему сильнішою за довоєнну. Створимо прозорі механізми контролю за кожною гривнею. Покараємо винних та повернемо віру в справедливість.
Світло обов’язково перемагає темряву. Треба лише дати йому шанс і припинити годувати тих, хто живиться нашим горем.
Олексій Мацука
