Індонезійські військові проводять масштабну інформаційну кампанію, виставляючи на перший план свою політичну та гуманітарну роль в країні. Це відбувається на тлі обрання новим президентом Прабово Субіанто, колишнього генерала, відомого своїм прихильним ставленням до армії.
Військові стверджують, що їхня участь необхідна не лише в обороні країни, але й у розв’язанні соціальних та економічних завдань. Військові медики, інженери та інші фахівці все частіше залучаються для допомоги населенню під час стихійних лих, у програмах боротьби з голодом та у розвитку інфраструктури в сільських регіонах.
Критики зазначають, що зростання впливу армії може підірвати демократичний розвиток Індонезії, нагадуючи про авторитарні практики минулого, коли військові відігравали провідну роль у політичному житті країни. Проте прихильники такої політики запевняють, що армія лише виконує доручення уряду і діє в інтересах народу.
В експертному середовищі побоюються, що таке розширення повноважень може дати військовим додаткову владу та можливості для впливу на ухвалення державних рішень. Це знову порушує питання про баланс між цивільним контролем і зростаючим авторитетом армії, який наполегливо просуває Прабово.
Індонезійське суспільство уважно спостерігає за розвитком подій, оскільки від цього залежатиме майбутнє демократії у країні.
