Вісімдесят чотири гривні вісімдесят шість копійок. Саме таку середню ціну за літр дизеля показало 24 липня табло українських заправок – на дві гривні вище, ніж лише кілька днів тому, коли «Укрнафта» одним рухом підняла всі види пального одразу. Бензин А-95 того ж дня коштував у середньому 80,40 грн, автогаз додав 50 копійок, і навіть найдешевша мережа тримала дизель уже майже за 80. Ціни на пальне в Україні знову поповзли вгору — тихо, по гривні-дві за один візит, без жодної гучної заяви, просто новими цифрами на пілоні, повз який щоранку проїжджають мільйони.
За цими копійками — довгий ряд причин, кожну з яких легко назвати й важко полагодити: світова нафта, що подорожчала через війну на Близькому Сході; європейський дефіцит дизеля; ускладнена логістика; перехід на бензин стандарту Е10. Але табло на заправці — це, по суті, підсумкова відомість, у якій зведено докупи і чужу війну за тисячі кілометрів, і власний зруйнований завод. Ця дрібниця – два числа на пілоні – розповідає про українську економіку більше, ніж інший квартальний звіт.
За даними щоденного моніторингу «Мінфіну» і «Главкома», 24 липня середня роздрібна ціна дизеля в Україні становила 84,86 гривні за літр, А-95 – 80,41. Найдешевше пальне пропонувала мережа БРСМ-Нафта: 95-й там віддавали за 74,99, дизель за 79,99. Найдорожче – Socar: 83,90 за бензин і 86,90 за дизель. Рух угору стався не плавно, а поштовхом: «Укрнафта» підняла всі види пального одразу на дві гривні, кілька мереж додали по гривні до преміальних марок, ще хтось – п’ятдесят копійок до автогазу.
Навесні, як нагадує ZN.ua, А-95 в окремі дні сягав шістдесяти чотирьох гривень, і тодішня цифра здавалася стелею. За кілька місяців «стеля» піднялася майже на 20 гривень. І це попри те, що держава ще нещодавно доплачувала за бак: програма компенсацій, що діяла з 20 березня до 31 травня, повертала громадянам 15% вартості дизеля, 10% бензину й 5% автогазу. Програма скінчилася – ціни лишилися й пішли далі.
У цієї дорожнечі два джерела, які варто рахувати окремо. Перше – зовнішнє й гучне. Через бойові дії на Близькому Сході й фактичне перекриття Ормузької протоки, крізь яку проходить близько чверті світової морської нафти, ціна еталонної марки Brent, що навесні трималася близько 65 доларів, у липні, за даними Bloomberg, торкалася 90; про удари по суднах у самій протоці й місячні максимуми цін писала і Al Jazeera. Для країни, що майже все пальне довозить, це прямий рахунок: за оцінкою, наведеною у ZN.ua, кожні додаткові десять доларів у ціні бареля коштують Україні від пів мільярда до мільярда доларів річного імпортного рахунку. Тамтешні експерти називають те, що відбувається на світовому ринку, «найбільшою енергетичною кризою» за десятиліття.
Друге джерело – внутрішнє, тихе, і саме воно вирішальне. Понад 85% світлих нафтопродуктів Україна тепер завозить з-за кордону – після того, як російські удари вивели з ладу найбільший вітчизняний нафтопереробний завод. Це означає, що будь-який світовий поштовх доходить до українського пілона майже без амортизації: немає власної переробки, яка згладила б стрибок. Логістику цього імпорту ми вже описували на прикладі того, як страхова ставка закриває чорноморський коридор; те саме здорожчання перевезень лягає й на паливні танкери, які тепер везуть до України майже кожен літр. Додаються копійки і за рахунок переходу на екологічніший бензин стандарту Е10, і за рахунок загальноєвропейського дефіциту дизеля, через який навіть імпорт стає дорожчим і повільнішим. А макроекономічну ціну цієї залежності добре видно в прогнозі МВФ, що ховається за словом «стабільність».
Чому ціни на пальне залежать від зруйнованого заводу
Мейнстрімне пояснення дорожнечі однакове в усіх стрічках новин: винна війна на Близькому Сході, винен світовий ринок, від нас нічого не залежить. У цьому є правда – Brent справді тягне цінник угору, і жодна українська політика не опустить світову нафту.
Але головна вразливість тут не в Перській затоці, а в тому, що країна імпортує понад 85% світлих нафтопродуктів: якби вітчизняна переробка працювала, той самий стрибок Brent доходив би до заправки послабленим, а не в повний зріст. Ціна на табло – це показник не так світового ринку, як стану української енергетичної автономії; кожна зайва гривня в ній оплачує не лише чужу війну, а й власну відсутність заводу. Хто саме має відбудовувати цю переробну спроможність і чи є вона взагалі пріоритетом уряду – питання, яке впирається радше в кадрові перестановки в уряді, ніж у котування Brent. Факт тут один: частка імпорту перевищує 85%. Інтерпретація ж – що саме вона, а не Близький Схід, є головною причиною української дорожнечі – належить не нам, а тим, хто ухвалюватиме енергетичні рішення восени.
Що це означає
Можливо, усе простіше, і за місяць-другий Ормузьку протоку розблокують, Brent осяде, а цінник на заправці трохи відкотиться назад – тоді сьогоднішні 84 гривні виявляться лише піком чужої кон’юнктури. Але варто повернутися до тих двох чисел на пілоні, з яких почалася розмова. Вони показують не курс нафти – вони показують, скільки коштує країні кожен день без власної переробки. Дизель по 84,86 виглядає як коротке воєнне зведення, переписане в копійки.
Світова нафта подешевшає, і ми скажемо: це була кон’юнктура. Не подешевшає, а цінник усе одно повзтиме вгору, і тоді доведеться визнати: була структура. Табло на заправці, повз яке ми проїжджаємо, не дивлячись, насправді щоранку виставляє рахунок за те, чого не видно, – за завод, якого більше немає.
