Прапор Гвінеї-Бісау: жовта смуга, зелена смуга, червоне поле і чорна зірка. Держава на заході Африки, яка не має ані інтересів у Чорному морі, ані солдатів у цій війні, ані бодай одного зернового контракту з Києвом. Саме під цим прапором 19 липня йшов суховантаж GOLDEN LEO – судно 1998 року побудови, турецького власника, з кукурудзою, завантаженою в Чорноморську, курсом на Румунію, з вісімнадцятьма людьми на борту: сімнадцять моряків із Сирії та Індії і один український морський лоцман. Три крилаті ракети Х-59/Х-69 влучили в надбудову з правого борту; житлові приміщення знищили вибух і пожежа. Десятеро людей загинули, вісьмох зняли з судна, двоє з них – з пораненнями. 26 липня, рівно через тиждень після удару, GOLDEN LEO затонув. А 27 липня, о 17:00 за київським часом, Рада Безпеки ООН нарешті збирається на екстрене засідання, щоб обговорити атаки на цивільні судна в Чорному морі.
Цю послідовність дат варто читати як бухгалтерську відомість, замість новинної стрічки: запит на засідання Україна подала 20 липня, судно пішло на дно 26-го, Радбез сідає за стіл 27-го. Сім днів між пострілом і порядком денним. У цьому ряду – уся історія морського права, яке завжди наздоганяє події заднім числом: Паризька декларація писалася після Кримської війни, конвенції про безпеку судноплавства після захоплень суден, тарифи страхування воєнних ризиків після того, як хтось уже не повернувся в порт. Море регулюють постфактум. Питання тільки в тому, наскільки довгим виходить це «постфактум» і хто оплачує проміжок.
Що сталося між 18 і 26 липня
Хроніка, у якій можна сперечатися про сенс, але не про перелік. У ніч проти 19 липня Росія завдала масштабного ракетно-дронового удару по Одещині – саме з цього епізоду виростає порядок денний Радбезу, пише DSnews. Того ж дня GOLDEN LEO зазнав влучання трьома крилатими ракетами. За даними Euromaidan Press, серед десятьох загиблих – український морський лоцман, тобто людина, чия робота полягає рівно в тому, щоб безпечно вивести чуже судно з порту.
Перші повідомлення, зокрема галузевого The Maritime Executive, говорили про п’ятьох-шістьох загиблих і чотирьох зниклих безвісти. Остаточне число – десятеро – склалося згодом, коли пошуки завершили. Про сам факт затоплення 26 липня повідомило Reuters з посиланням на українську портову адміністрацію, яка кваліфікувала дії Росії як порушення норм міжнародного морського права. Москва удар не коментувала.
Голова Одеської ОВА Олег Кіпер у телемарафоні визнав, що експорт через чорноморські порти фактично зупинився: судновласники призупинили заходи, бо страхові ризики й загибель іноземних екіпажів переважили будь-яку ставку фрахту, переказує УНІАН. За тиждень на Одещині загинули 35 цивільних, 80 дістали поранення; третій тиждень поспіль щонайменше десять повітряних тривог на добу. Про те, як ціна поліса закриває коридор надійніше за міну, ми писали окремо кілька днів тому.
Паралельно з GOLDEN LEO у ті самі дні під удар потрапило ще одне судно — Venturo, яке атакували дрони «Герань-4». 17 людей зняли з води українські військові моряки, а одного зниклого філіппінського електрика прикордонники знайшли на рятувальному плоту приблизно через добу дрейфу – про це теж розповідає The Maritime Executive. Ось справжній масштаб події: не «удари по портовій інфраструктурі», а філіппінський електрик у гумовому плоту посеред моря, в яке його привела ціна української кукурудзи на світовому ринку.
Дипломатичний бік виглядає стриманіше й повільніше. Запит України від 20 липня підтримали п’ять держав – Велика Британія, Франція, Данія, Греція і Латвія. Доповідати мають очільниця Департаменту ООН з політичних питань Кайоко Гото та виконувач обов’язків заступника генсека з гуманітарних питань Індрика Ратватте. Голова МЗС Андрій Сибіга формулює претензію максимально широко: Росія, за його словами, тримає «світову продовольчу безпеку в заручниках», цитує його УНН. Тобто, одна лінія – це пліт, гумовий, з одним електриком. Друга – засідання в Нью-Йорку, де Росія сидить за тим самим столом із правом вето.
Чому атаки на цивільні судна винесли саме в Радбез
Є два мейнстрімні прочитання. Перше: Росія відновлює морську блокаду України, і Радбез – спроба її зупинити. Друге, цинічніше: ООН безсила, Москва накладе вето, засідання закінчиться комюніке. Обидва прочитання виходять із того, що метою є резолюція. Але резолюції тут, найімовірніше, ніхто й не чекає.
Значення цього засідання – в папці, куди перекладають справу. Подивіться на склад учасників історії: прапор Гвінеї-Бісау, турецький власник, сирійсько-індійський екіпаж, український лоцман, румунський порт призначення, англійський страховий ринок, який виписував поліс. У цьому переліку немає жодного елемента, що дозволяв би віднести інцидент до рубрики «російсько-українська війна». І саме це, схоже, є розрахунком Києва: винести удари по торговельних суднах із теки «війна, яку ми вже втомилися обговорювати» до теки «свобода судноплавства», де опонентами Москви стають не українські дипломати, а держави прапора, судновласники, клуби взаємного страхування і Міжнародна морська організація. Це та сама логіка, за якою тіньовий флот Росії перестав бути темою санкційних списків і став темою портового контролю.
Різниця принципова. Резолюцію Радбезу Росія блокує одним підняттям руки. Рішення страхового ринку, реєстру прапора чи класифікаційного товариства вона не блокує ніяк.
Що це означає
Залишмо на столі й просте пояснення: можливо, це справді рутина. Держава, у якої зупинився експорт, іде туди, куди в таких випадках ходять – до Ради Безпеки, виступає, отримує співчуття, вето і рядок у стенограмі. Ще одне засідання в довгій черзі засідань, десь поруч із тридцятьма п’ятьма хвилинами в Манілі, які теж нічого не змінили. Таке тлумачення має право на життя, і його не варто відкидати з увічливості до власної версії.
Але навіть у цьому найпростішому прочитанні лишається деталь, з якої все почалося. Прапор Гвінеї-Бісау – це не про Гвінею-Бісау. Це так званий зручний прапор: юридична адреса для судна, спосіб здешевити реєстрацію, документ, який роками нікого не цікавив. Рівно доти, доки під ним не загинули десятеро людей із трьох країн, жодна з яких не воює. Формальність стала свідченням.
Факт тут один: судно з кукурудзою вийшло з Чорноморська і не дійшло до Румунії, а порти Великої Одеси стоять. Правило, за яким усе це працює, просте й давнє: доки корабель пливе, прапор – це папір. Щойно корабель тоне, папір стає доказом.
