За 26 хвилин відеозв’язку зять Дональда Трампа сказав одну по-справжньому важливу річ. Він сказав її буденно, між розмовою про стійкість українців і компліментом вареникам, і саме вона описує структуру майбутньої угоди точніше за будь-яку заяву Білого дому.
Ось вона, дослівно: «Зараз, з перспективи України… Президент Путін окреслив свою лінію – те, чого він хоче досягти. Якби Україна захотіла відійти на цю лінію, то, очевидно, решта угоди вже складена й зібрана. Україна наразі не хоче цього робити» (President Putin’s laid out his line of what he wants to achieve. If Ukraine wanted to withdraw to that line, then obviously we have the rest of the deal set up and put together. Ukraine right now does not want to do that).
Це не обмовка. Це опис архітектури. Пакет – гарантії безпеки, механізм розведення військ, моніторинг, «угоди про процвітання» – уже зібраний навколо однієї змінної, і ця змінна задана Москвою. Українська позиція в цій конструкції описана не як право, а як затримка: «Україна наразі не хоче цього робити». А завдання посередника формулюється як пошук «креативного рішення» – тобто способу довести Київ до тієї самої лінії іншим маршрутом.
Далі детальніше, бо решта розмови теж інформативна, хоч і не завжди так, як хотіли організатори.
Джаред Кушнер вийшов на зв’язок із Нью-Йорка як центральна фігура американського мирного треку. 5 вересня вони зі Стівом Віткоффом провели три години з Путіним у Кремлі, 6–7 вересня були в Києві. Через кілька днів – включення на 22-й щорічній зустрічі Ялтинської європейської стратегії. Його власний опис свого досвіду: «У мене тепер є дипломатичний досвід — після всіх цих різних угод».
Варто бути точним, який саме це досвід. Авраамові угоди 2020 року – нормалізація між державами, які між собою не воювали. План «Мир через процвітання» 2019 року – і тут Кушнер сам, на київській панелі, наводить його як головний методологічний аргумент. «Одна з речей, які я робив свого часу, коли працював в уряді, у 2019 році, – я оприлюднив план щодо палестинської ситуації, де ми побудували цілий бізнес-план для Західного берега і Гази. Щоб це зробити, ми вивчили кожну економіку після Другої світової війни».
Це подано як кваліфікація. Але це буквально план, який палестинська сторона відкинула з порогу, який не був імплементований і після якого Газа прийшла туди, куди прийшла. Кушнер пропонує Україні методологію, чия попередня апробація закінчилася найбільшою катастрофою регіону за десятиліття, і подає це як досвід, а не як застереження.
Другий елемент резюме – угода щодо Гази кінця 2025-го. Про неї Кушнер розповів так відверто, що цей фрагмент варто цитувати повністю: «Ми використали помилковий удар – знаєте, Ізраїль завдав удару в Досі, що було жахливою річчю, і, очевидно, як військова операція це було невдало, і це призвело до того, що Ізраїль опинився в глобальній ізоляції, — і ми використали цю динаміку, щоб проштовхнути їх в угоду… На той момент їм було трохи некомфортно від того, до чого ми їх підштовхували. Але зрештою це виявилося чудово для них».
І тут же узагальнення в теорію: «У мирній угоді чи будь-якій політичній угоді є два елементи: по-перше, треба зробити детальні консультації зі сторонами, створити каркас того, як угода виглядатиме, а по-друге, треба створити момент або знайти момент. Якщо момент настає, а ви не зробили роботу, — ви нічого не досягнете».
Прочитаймо це з українського боку. Робота, за словами Кушнера, зроблена: каркас є. Бракує «моменту» – зовнішньої події, яка змінить готовність однієї зі сторін. У випадку Ізраїлю таким моментом стала катастрофа й міжнародна ізоляція союзника, яку посередник свідомо конвертував у тиск. Питання, яке на панелі не прозвучало: що саме має статися з Україною, щоб посередник визнав «момент» насталим? Бо в його власній моделі тиск застосовується не до того, хто розв’язав війну, а до того, кого зручніше зрушити.
Наскрізна риса всієї розмови – мова рівних сторін. «Обидві сторони», «обидві країни», «кожен програє від війни». «Війна — це просто негативна сума, і всі програють від війни»: «Там є багато болю, який відчувають обидві сторони», «Якщо тут вдасться принести мир, це вивільнить величезний потенціал в обох країнах».
Жодного разу за 26 хвилин не звучить слово «агресія», «окупація» чи «відповідальність». Перелік мотивацій Трампа – людські втрати, а далі, і доволі докладно, ціни на газ у Європі: «Ми багато говорили на зустрічі з європейцями про те, що ціни на газ у Європі зараз удвічі-втричі вищі, ніж до війни».
Це не риторична недбалість, а робоча оптика: конфлікт як спір двох сторін із зовнішніми витратами для третіх. У такій оптиці «справедливість» – не критерій, а перешкода. Показово, як Кушнер формулює критерій успіху для України: «Суверенітет, безпека і процвітання – три стовпи будь-якого справедливого результату».
Суверенітет названо першим і більше до нього не повертаються жодного разу. Натомість про «процвітання» йдеться довго, з іменами: команда української сторони, Аджай Банга зі Світового банку, Ларрі Фінк. Економічна частина угоди опрацьована набагато детальніше, ніж політична, і це теж діагноз.
«Якщо ми матимемо правильну структуру врядування, правильну структуру стимулів, зможемо забезпечити відсутність корупції, зробимо країну дуже привабливою для капіталу… ця країна має рвати (this country should rock). Коли я дивлюся на всю винахідливість, яку вклали в захист від значно сильнішого супротивника… якщо вони вкладуть це у побудову неймовірної країни, Україна стане чимось надзвичайно вражаючим», – заявив Кушнер.
Тут варто зафіксувати дві речі. Перша: інвестиційна привабливість прямо названа «найкращою гарантією безпеки» – «якщо всім добре ведеться і всі мають частку в безпеці та мирі, це стане довготривалим». Це заміна юридичних гарантій на економічну зацікавленість. Друга: «забезпечити відсутність корупції» вставлено як умову доступу до капіталу тобто зовнішня умовність до країни-жертви проговорюється легко, а до країни-агресора умов не проговорюється взагалі.
Окремо те, чим Кушнер відверто пишається: «Ми дуже раді, що змогли забезпечити триденне припинення вогню, щоб здійснити поїздку».
Тридобова тиша, видана Москвою під візит американців, подана як досягнення переговорного треку. Через хвилину на записі чути сирени, і Пінчук каже: «Бачите, у нас іще одна повітряна тривога». Кращої ілюстрації того, чого варті такі «досягнення», сценарій не написав би.
Заради справедливості – конкретика в інтерв’ю є, і її небагато, але вона важлива.
Територія єдина невирішена проблема: «Найважче питання – це досі територія… і саме тут сторони досі розходяться».
Механізм розведення і моніторингу вже узгоджений: «Коли ми проводили останні тристоронні переговори в Абу-Дабі, ми завершили механізм розведення та механізм моніторингу… там була присутня американська військова сторона, і ми зробили це з росіянами і з українцями».
Мета – тристороння зустріч: «Це привело до кількох нових ідей, які, сподіваюся, ми зможемо обговорити на тристоронній зустрічі найближчим часом». «Ми виявили, що коли вдається зібрати обидві сторони разом – це значно продуктивніше, ніж човникова дипломатія».
Щодо готовності Москви – жодних ілюзій не запропоновано, але й жодного скепсису: «Ми не знатимемо, поки не знатимемо. Різниця між тим, хто каже правильні речі, і тим, хто робить правильні речі, — різна. Але принаймні зараз вони кажуть правильні речі», «З того, що ми бачили і чули, президент Путін теж дуже відданий цьому».
І чесне визнання, яке варто тримати в голові, читаючи оптимістичні заголовки останнього тижня: «Жодна зі сторін зараз не перебуває на одній сторінці щодо того, який це має бути результат», «У таких речах немає часткового заліку (there’s no partial credit), і поки це не зроблено, у вас немає висновку».
Тепер про сам захід. YES – форум Віктора Пінчука, 22-га щорічна зустріч, 11–12 вересня, близько 700 учасників із 28 країн, гасло «Мир через силу. Зараз!».
Формально Пінчук намагається тиснути: «Чи можу я трохи глибше?», «але все ж я хочу трохи натиснути». Фактично друга половина інтерв’ю з Кушнером складається з питань про особисті відчуття, єврейський Новий рік і те, коли гість повернеться. Питань про лінію Путіна, про зміст «креативного рішення», про те, чи обговорювалися санкції, заморожені активи, обмін полоненими, депортовані діти, – немає жодного.
Натомість є ось це: «Ви, мабуть, навіть не уявляєте, наскільки важливим це було для українців, особливо для мешканців Києва, і як українці й кияни будуть щасливі, якщо ви відвідуватимете Україну і Київ якомога частіше. І якнайдовше залишалися в Києві, бо це означає безпеку». Це сказано вголос, публічно, на майданчику, що позиціонує себе як головна зовнішньополітична дискусія країни: присутність американського переговірника цінна тим, що при ньому менше прилітає. Живий щит як дипломатичний аргумент.
Відповідь Кушнера, до речі, теж варта уваги: «Вікторе, ви ж бізнесмен… ми не дуже захоплюємося перформативною дипломатією. Ми робимо те, що треба, телефоном. Робимо те, що треба, у Zoom».
Фраза «ми не займаємося перформативною дипломатією», вимовлена у прямому ефірі приватного форуму, найточніша самохарактеристика цього жанру. Як і обмін репліками про гасло конференції.
Пінчук: «Назва нашої конференції — “Мир через силу зараз”. Ви б підписалися під цим?»
Кушнер: «Мабуть, так. Тобто гасла насправді не вирішують проблем. Гасла корисні… але зрештою це глибока залученість. Це детальні пропозиції вирішують проблеми».
Гість ввічливо сказав господареві, що назва його заходу – це гасло. Господар подякував і перейшов до наступного питання.
Скепсис до формату нічого не має спільного зі смаком. Тут мова скоріше про те, хто саме модерує розмову про завершення війни.
Віктор Пінчук – зять Леоніда Кучми; статок побудований на приватизаціях кінця 1990-х – початку 2000-х, найвідоміша з яких, «Криворіжсталь» 2004 року, дісталася консорціуму за близько 800 млн доларів і через рік була переприватизована за 4,8 млрд. Його фонд роками фінансував доступ до західних еліт – від багатомільйонних донатів Фонду Клінтонів до найманих лобістів у Вашингтоні. YES до 2014 року проводився в Ялті й називався «Давосом на Чорному морі»; бренд і досі носить назву окупованого міста.
І головне для цієї теми. У грудні 2016 року, одразу після перемоги Трампа, Пінчук опублікував у The Wall Street Journal колонку під заголовком «Україна має піти на болісні компроміси заради миру з Росією»: Крим тимчасово винести за дужки, ЄС і НАТО не ставити передумовою, провести вибори на окупованих територіях. Тоді це викликало скандал. Сьогодні той самий чоловік проводить форум «Мир через силу. Зараз!» — і запрошує на нього людину, яка описує вже складену угоду навколо лінії Путіна.
Це не звинувачення в непослідовності. Це радше вказівка на те, що лінія цього майданчика надійно збігається з політичною погодою у Вашингтоні – якою б вона не була. Форум продає доступ і легітимність в обидва боки: західним гостям «прямий контакт з Україною», українській аудиторії – «Україна в центрі світової уваги». Ціна цієї оборудки – питання, які не ставлять.
Три речі, за якими варто стежити
Тристороння зустріч. Кушнер обіцяє оголошення «в найближчі кілька тижнів». Якщо вона відбудеться – «каркас», про який він говорить, доведеться показати.
Формула «креативного рішення» щодо території. Усе, що не є лінією Путіна, але веде до неї: демілітаризовані зони, «особливий статус», відкладені референдуми, обмін де-факто на де-юре.
«Момент». За власною методологією посередника, угода настає не тоді, коли сторони дозріли, а коли настає подія, яку можна конвертувати в тиск. Для Ізраїлю це була ізоляція після Дохи. Для України таким «моментом» цілком може бути важка зима – про що, до речі, спитав і Пінчук, і на що Кушнер не відповів нічого.
Решта – про вареники: «Їжа там була неймовірна, чудові вареники».
Олексій Мацука, matsuka.online
