22 щорічна зустріч Ялтинської європейської стратегії відкрилася в Києві 11 вересня 2026 року у день, коли минуло рівно чверть століття від атак на Нью-Йорк і Вашингтон, і водночас у перший день єврейського Нового року, вперше в історії форуму. Обидва збіги організатори відпрацювали як символи, і обидва спрацювали рівно настільки, наскільки взагалі можуть спрацювати символи в місті, де під час прямого включення з Вашингтоном у залі вмикається сирена. Гасло цьогорічної зустрічі «Мир завдяки силі. Зараз». Пінчук роз’яснив сам, і це роз’яснення виявилося найцікавішим, що прозвучало за два дні: багато хто вважає, що фраза належить Трампу, дехто згадує Рейгана, сказав він на відкритті, але походить вона від Невіла Чемберлена – того самого британського прем’єра, якого знають як умиротворювача Гітлера. Слова можуть лунати правильно, але якщо за ними немає справжньої потуги, то вони порожні. Господар форуму, отже, сам вклав у назву власної конференції міну сповільненої дії й сам же на неї вказав. Питання, яке після цього повисло над обома днями і на яке ніхто не відповів: а за цим конкретним гаслом, у цьому конкретному вересні, потуга є чи знову самі слова?
Відповідь Зеленського на це питання була найкрасномовнішою з усіх тому що він її не давав особисто. Зеленський звернувся до залу з Канади, онлайн, і модераторка не стала вдавати, ніби це нормально: ви завжди особисто зверталися до учасників цієї конференції, шкода, що сьогодні не з нами фізично. Президент країни, у столиці якої відбувається головний дипломатичний майданчик року, говорив із Торонто, завершуючи турне Норвегія – Канада. Пояснення він дав відразу й по суті: дуже важливо сьогодні не втрачати час і знаходити максимально щодня захист для нашої держави. Передусім це протиповітряна оборона, системи, ракети, фінансування дефіцитних американських ракет для Patriot. Він розповів про європейську систему «Фрея», тестування першої якої планують почати наприкінці грудня, про канадський пакет на два мільярди – мільярд підтримки і мільярд на енергетичні проєкти з бізнесом, і про те, що Європа сьогодні є лідером фінансування України, тоді як зі США залишилися передусім закупівлі. Але справжня новина була не в цифрах.
Справжня новина була в тому, як Зеленський говорив про санкційний закон, пам’яті автора якого форум присвятив окрему панель. Між нами, сказав президент, я вважаю, що Америка інституційно спроможна ввести санкції, що з законопроектом Лінсі, що без. Він додав усі належні слова про Ґрема – ми з ним товаришували, він віддав своє життя, захищаючи цінності американські, європейські, українські, це дуже важливий історичний момент, але політичний зміст фрази від цього не змінився: голосування в Палаті представників, навколо якого два дні крутилися американські делегати, президент України публічно назвав недостатнім і, по суті, другорядним щодо особистих рішень Трампа. Окрім цього, цього буде недостатньо, важливі сильні рішення адміністрації президента Сполучених Штатів Америки, особисті рішення президента Трампа. І далі фраза, яку варто перечитати двічі: під час війни краще прийняти іноді не ідеальне рішення, ніж нічого не робити. Що ми робимо? Для чого? Що ми чекаємо? На що?
Другою за важливістю була його реконструкція візиту Віткоффа й Кушнера до Києва. Зеленський описав його не як переговорний прорив, а як діагностичну процедуру: я чесно вважаю, що Стів і Джаред приїхали, тому що Україна посилилась, посилилась її присутність на полі бою і в міжнародних інституціях. Їх приїзд підкреслює, що Україна знаходиться в непоганій формі. Він підтвердив, що обговорювалася тристороння зустріч і що американці з цим погоджуються, але жодної деталі не розкрив, перевівши розмову на два «технічні» треки – розблокування Чорного моря і те, що він обережно назвав енергетичним перемир’ям: якщо росіяни не будуть бити по нашій енергетичній системі і наші люди будуть зі світлом, Україна також не буде відповідати відповідно. Тут варто зафіксувати зміну, яку в залі ніхто не проговорив уголос. Президент публічно запропонував як реалістичну ціль не мир, не припинення вогню і не повернення територій, а два галузеві перемир’я – продовольче й енергетичне: якщо неможливий сьогодні мир, зараз на цьому тижні, в цьому місяці, тому що одна особа цього не хоче, ну, можна вирішити питання енергетичного перемир’я, харчової безпеки. Для аудиторії, яка приїхала на форум із назвою «Мир завдяки силі. Зараз», це було тихе, але недвозначне пониження планки і воно не викликало жодного уточнювального запитання.
Найнесподіванішим у виступі Зеленського став аргумент про НАТО, який він розгорнув у чотири кроки і який заслуговує окремої уваги, бо суперечить усій попередній риториці Банкової. Перший крок звичний -гарантії безпеки для України, хоча ми повинні бути чесними, українська армія – це найголовніше гарантії безпеки для України. Другий про гарантії для Європи, бо такої армії сильної в Європі немає. Третій про інтерес самих США, бо Україна посилюватиме НАТО технологіями й бойовим досвідом. А четвертий і ось він новий: НАТО як гарантія для росіян. Зеленський переказав фідбек із американсько-російського треку: “росіяни питають, якщо Україна отримає гарантії безпеки, що отримуємо ми? Це дивно з одного боку звучить, що агресор запитує: які гарантії безпеки? Так ось, НАТО – це гарантія безпеки для руских також, що Україна зброєю не буде, як член НАТО, не зможе просто повертати свої землі зброєю назад. А це можливо виключно дипломатичним шляхом”. Тобто президент України публічно запропонував Кремлю членство України в Альянсі як інструмент, що юридично зафіксує неможливість силового повернення окупованих територій. Це найбільша поступка, озвучена на форумі, і вона пролунала не від посередників, а з Торонто, українською, без жодного розголосу в підсумкових новинах.
Буданов, який на цьому форумі з’явився як керівник Офісу президента – модератор назвав цю посаду такою, яку традиційно називають другою за потужністю в Україні, говорив мало, коротко і майже виключно про економіку ворога. Його відповідь на пряме запитання, що потрібно, щоб росіяни вели переговори всерйоз, звелася до тиску, і він дав дві конкретні опорні точки, обидві фінансові. Перше – це різке погіршення становища у ВТБ банку, який є одним з головних в Російській Федерації. Друге – це різке падіння вартості Газпрому, який ще двадцять років тому коштував оціночно біля 270 мільярдів доларів. Зараз за різними оцінками ця сума впала до 30. Він відразу ж і застеріг від ейфорії: разом з тим Російська Федерація все одно має спроможності для продовження ведення бойових дій. Це треба чітко розуміти. І додав те, що в його устах звучить як опис методу, а не як гасло: дальні удари і тому подібні дії – це і є підштовхування Російської Федерації до проведення серйозних перемовин. Це посилює нашу позицію, це послаблює їх позицію.
Але головне Буданов сказав про санкції, і це єдина пряма інсайдерська заява всього форуму. Двадцять один пакет санкцій вже внесений, констатував він, це все чудово, але оскільки йдуть нові і нові, це означає, що, м’яко кажучи, не допрацьована ще ця робота. І треба просто визначитись, чи ми насправді хочемо за рахунок санкцій до чогось підштовхнути, чи просто це якийсь процес: “Я хотів би вірити, що все ж таки це механізм, а не тільки процес”. А далі – конкретика, якої на подібних майданчиках зазвичай не буває: “От до прикладу зараз два шановних, як то кажуть в Росії, пана – це Усманов і Фрідман, вони вірять, що зараз через кілька днів з них санкції знімуть. Я всіх закликаю не послаблювати санкційний режим, щоб ці люди не могли далі фінансувати російську воєнну машину. А вони саме в цьому процесі були, є і будуть”. Керівник ОП публічно, з київської сцени, з іменами й термінами, попередив європейські столиці про підготовлене зняття санкцій із двох конкретних мільярдерів. Зал відповів оплесками. Жодне з європейських облич на сцені – ні німецьке, ні французьке, ні італійське – на цю репліку не відреагувало.
Друга частина виступу Буданова була адресована тому ж європейському ряду і була, за дипломатичними мірками, грубою. На запитання про найсильнішу армію Європи він відповів без кокетства: “Українська армія і так станом на зараз вже стала найсильнішою в Європі, але ми до цього прийшли не через бажання мілітаризації, а через те, що так сталося”. І перевів розмову у площину, якої європейці послідовно уникали два дні: “Без відповіді, якою буде нова архітектура безпеки і яким буде місце і роль України в цій архітектурі безпеки, на це питання відповісти неможливо. Кому яка армія потрібна, де вона має базуватись, на яких рубежах стояти, хто на кого розраховує і чи розраховує взагалі”. А наостанок фраза, яка і стала головною цитатою форуму: “Коли кажуть, що ось там Європа має прокинутись, побачити, зробити якісь висновки, рішення приймати, підготуватись до цього — а ви ніколи не думали, що може так статись, що просто не буде часу на це і просто ви сприймете ту реальність, яка не постукається до вас рукою, а чоботом виб’є двері. Так теж буває. Так насправді буває. Треба трошки всім серйозніше до цього відноситись і подорослішати”.
Якщо політична частина форуму говорила ухильно, то військова говорила цифрами і саме панель командирів на відкритті виявилася найінформативнішою за два дні. Білецький, командир третього армійського корпусу, виклав російський задум у датах: росіяни ставлять дві стратегічні мети – остаточне захоплення Донецької і Луганської областей та економічний і цивільний терор. Військове керівництво Росії поставило виконати цю задачу до середини квітня. Військово-політичне керівництво вимагає від них закінчити це в абсолютно фантастичні строки – до початку нового 2027 року. Його прогноз: український фронт має всі шанси втримати вигідні рубежі, для Росії точкою прийняття рішень, що ж далі робити, буде десь квітень місяць, і якщо Україна пройде зиму, то в березні-квітні перед Росією постане екзистенційне питання: а навіщо і як взагалі продовжувати війну, бо вона не досягне жодної зі своїх стратегічних цілей. Тактику противника він оцінив як провалену: тактика м’ясних штурмів не змінилася, вона повністю провалилася, втрати росіян в живій силі значно перевищують їхній рекрутинг. Про кілзону він говорив без романтики й з важливим застереженням, яке варто цитувати цілком: “Все рівно фінальну крапку в будь-якому бою, битві, операції ставить піхотинець. І замінити його нічим неможливо”.
Прокопенко, командир першого корпусу Нацгвардії, який воює на Добропільському напрямку, дав найточніші числа. Співвідношення приблизно один до шести на користь противника. Рубікон – близько ста розрахунків, третина від усього наявного задіяна саме на добропільському напрямку. Втрати противника на його ділянці: 123 військовослужбовці за добу в липні, 135 у серпні. І прогноз, який після форуму став головною тезою в західній пресі: “Ми зараз очікуємо мобілізацію, вона почалася скритно, а почнеться відкрито після виборів; до початку зими противник може досить швидко мобілізувати до шестисот тисяч військовослужбовців”. Прокопенко ж сформулював і те, що можна вважати офіційною позицією українського командування щодо ціни питання для Заходу: Україна дає Європі, США і всьому цивілізованому світу виграти найдорогоцінніший ресурс до початку масштабної війни. Це час.
Євген Ласійчук, командир сьомого корпусу швидкого реагування ДШВ на Покровському напрямку, додав до цієї картини масштаб, який західні армії досі не осмислили: “Виклик цього етапу війни – це найдовша кілзона в історії воєн, сьогодні кілзона може сягати і більше тридцяти кілометрів і доходить до сорока. І до кінця року ця зона буде скоріш за всього збільшена”. Він же дав цифру, яка одна пояснює, чому вся дискусія про постачання застаріла: сьогодні біля 80% уражень Збройними Силами України – це безпілотна складова. І закінчив формулою, яку не соромно винести в підручник: війна, яка не вчиться сама на собі, програє. Питання лише в тому, скільки життів коштує цей важливий крок. Ігор Оболєнський із «Хартії» додав до цього дві речі, які в залі пройшли майже непоміченими. Перша: “поле бою пішло під землю, ми почали воювати під землею, ви не маєте досвіду проведення флангової атаки під землею – ми вже маємо”. Друга – відкритий скепсис щодо модного рішення: “якщо ми віримо в технологію таку, як дрони-перехоплювачі проти реактивних, на мою особисту думку, це проблема, я в них сильно не вірю; потрібні ракети малої дальності, бо уявіть, який повинен бути пілот дрона на швидкості 500”. А Олег Апостол, командувач ДШВ, сказав про Путіна те, що політики на цьому ж форумі формулювали через десять евфемізмів: “йому нема що втрачати, повірте, він піде вже до кінця, він не зупиниться тільки на Україні”.
Американська частина форуму розпалася на дві половини, які публічно суперечили одна одній, і це, мабуть, найголовніша новина з Києва. Кушнер говорив із залом онлайн мовою девелоперської угоди. Найскладніше питання – територіальне: є позиція, яка диктується тим, що відбувається на полі бою, і сторони мають різні бачення. Далі – механізми деконфліктизації і моніторингу, лінія контакту, яка буде контролюватися спільними силами. І третій компонент, який він назвав прямо: угода щодо процвітання: “Обидві країни повинні думати про те, куди вони підуть, як вони скористаються миром після завершення війни”. Шаблон він теж назвав відкрито – Газа: якби не було попередньої роботи, нічого б не сталося; 9 місяців роботи, потім військова операція з ударами, це змінило динаміку, що й спонукало сторони до угоди. Переклад із дипломатичної: без силового епізоду переговорний трек не зрушив і там. Найгостріше в його виступі – репліка, кинута ніби між іншим, але адресно: “для України, коли ми дивимось на потенціал, дуже важливо, щоби було справедливо, щоби була відповідна урядова структура, щоб не було корупції”. Гість, якого покликали говорити про мир, публічно поставив українську корупцію в перелік умов повоєнного добробуту – у залі, де за годину до того прем’єр вибачався за плівки Генпрокуратури. І на пряме запитання Пінчука, чи підписався б він під гаслом «Мир завдяки силі», Кушнер відповів ухильно і, здається, чесно: “Та, напевно, так, але гасла вони не зупиняють проблеми”.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ НА САЙТІ: «Решту угоди вже складено». Що насправді сказав Кушнер у Києві – і про що не запитав Пінчук
Друга половина – законодавці – говорила протилежне. Сенатська панель пам’яті Ґрема звелася до пояснень, чому ухвалений сенатом закон досі не працює. Том Тілліс республіканець, старший сенатор США від штату Північна Кароліна; працює в Сенаті з 2015 року, який сам оголосив, що йому лишилося 113 днів у сенаті, наголосив на символізмі майже одностайного голосування, але від тиску на адміністрацію дистанціювався: “Ми в США не маємо звички говорити приватним корпораціям, як себе поводити, я б ніколи не підтримав такий варіант диктатора”. І тут-таки визнав, що сам відчуває незручність від того, як нинішня адміністрація намагається диктувати свою волю приватникам. Модераторка поставила найнезручніше запитання дня, згадавши ковід і Warp Speed: якщо йдеться про фронт боротьби за США, можливо, варто подумати, як тиснути на компанії. Відповідь була ствердною лише щодо минулого. Найважливіше ж прозвучало в цифрі, яку сенатори підтвердили: “Україні бракує перехоплювачів, і зараз ми можемо виробити всі разом у чотири рази менше перехоплювачів, ніж Росія здатна випустити по нас ракети”. Чотирикратна структурна поразка виробництва і жодного плану її подолання, окрім заклику до асиметрії.
Панель Палати представників була відвертішою, бо там говорили і республіканці, і демократи. Дон Бейкон конгресмен‑республіканець від 2‑го округу штату Небраска, який оголосив, що не балотуватиметься на переобрання у 2026 році і завершить роботу в Конгресі наприкінці поточної сесії, пояснив арифметику: голосів десь 218, тобто достатньо, але проблема в голосуванні за правило винесення на порядок денний. Демократи пояснили, чому вони проти правила: законопроєкт у нинішній редакції дає президенту повноваження застосовувати тарифи до союзників, і це для них вибір Софії – підтримуєш санкції, даруєш тарифну дубину проти Канади.
Джим Косту конгресмен‑демократ від Каліфорнії, який працює в Палаті представників США з 2005 року, описав ситуацію з грошима словами, які варто зафіксувати дослівно: “Адміністрація Байдена була трохи повільною, а ця адміністрація, мені здається, взагалі пішла кудись обідати і не повертається; це дуже ненормально, що гроші є, але вони не використовуються, хоча ми проголосували за ці 400 мільйонів доларів для України”. Ще жорсткіше прозвучала оцінка київського візиту американських переговорників з вуст одного з демократів: “Двоє людей без посад, яких просто призначив президент, поїхали до Москви вести там переговори, а потім вони приїхали сюди казати, що ситуація у нас виграшна для всіх. Насправді це не виграшна для всіх ситуація, бо йдеться про боротьбу між добром і злом”. І, нарешті, конгресмени самі сформулювали свою червону лінію, яка виявилася спрямованою не на Москву, а на Білий дім: “червоною лінією має бути те, що президент не виділяє зрештою ті ресурси, про які проголосував Конгрес. Якщо цей законопроєкт ухвалять, а президент нічого не робитиме, то до чого все це?”.
Чи усвідомлював хтось у київському залі, що найгостріша політична суперечка цих двох днів точилася не про Росію, а всередині американської влади і що Україна в ній лише привід?
Європейська частина форуму, навпаки, була напрочуд відвертою аж до того, що стала неприємною. Радослав Сікорський, віцепрем’єр і міністр закордонних справ Польщі, двічі публічно поклав частину провини на самих українців: “За 25 років незалежності українці не зробили того, що ми зробили в Польщі, – сказав він у залі в Києві. – Україна відігравала якусь свою велику геополітичну гру між Штатами, Росією, Китаєм, а насправді марнувала час і втратила можливість приєднатися до Заходу, коли могла це зробити без війни. Тож ми вам допоможемо, але не треба нас за це звинувачувати”. І окремо про історичну політику: “Було дуже невдалим рішенням дати назву УПА військовій частині, не ставте на п’єдестал людей, які мають неоднозначну історію, оскільки ви собі самі шкодите”. Ігор Жовква, заступник керівника ОП і єдиний представник Банкової на сцені, відповів фактурою – Бухарест 2008, відмова в ПДЧ, потім Грузія, потім Крим, потім повномасштабне вторгнення, але тональність розмови це не змінило. У тому самому виступі Сікорський дав і найрізкішу воєнну тезу форуму: “якщо українці за шість місяців вивели з ладу половину російських НПЗ, то ми це можемо зробити за шість тижнів”. І найточнішу стратегічну: “Росія повним ходом іде до того, щоб стати абсолютно молодшим партнером Китаю; якби я був російським націоналістом, я б жахнувся цього”.
Джонатан Пауелл, радник британського прем’єра з нацбезпеки, який за один тиждень приїхав до Києва двічі, дав найтверезішу формулу переговорів: “ми маємо забезпечити таку цінність угоди, яка буде більшою для Росії, ніж продовження бойових дій”. І одразу знизив очікування від того, що обговорювалося напередодні: “те, про що ми вели мову вчора, не є закінченням війни. Це лише може бути тимчасовою зупинкою війни”. Йому ж належить і найкраща метафора двох днів: “Добре, що ми наприкінці тунелю, але погано, що у нас тунелю взагалі немає. Тож ми маємо будувати цей тунель”. Маргус Цахкна, естонський міністр закордонних справ, атакував саму мову опису загрози: “мені не подобається сам термін гібридна війна, це просто війна, хоча не такої інтенсивності, яка б задовольняла критеріїв 5 статті”. І навів цифри, які варто пам’ятати щоразу, коли заходить розмова про європейську готовність: “на запитання, чи треба буде битися, якщо Росія вторгнеться, 96% естонців кажуть так; на запитання, чи будете битися особисто ви – 74% кажуть, що готові взяти зброю до рук. Якщо запитувати інші країни в Європі, я не впевнений”.
Німецький і французький радники з нацбезпеки, Гюнтер Заутер і Еммануель Бон, тримали лінію фінансових зобов’язань – 90 мільярдів позики торік, 70 мільярдів на два роки за рішенням саміту НАТО і обидва визнали те, що в Києві воліють не називати вголос. “Я не можу припускати, що ми скоро побачимо відновлення фінансової чи військової допомоги України з боку США, – сказав Заутер; – саме тому ми маємо нести цей тягар”. Найдошкульніше запитання прийшло із залу: німецький парламентар підрахував, що є європейські країни, які в п’ять-десять разів більше роблять для України в розрахунку на ВВП, і додав спостереження, що варте всієї панелі – “якби я був росіянином, який чує ці дебати, я б відразу сів за стіл переговорів, оскільки ніякої чіткої вказівки на те, що Україна стане членом ЄС, не було, жодної чіткої заяви про те, що Україна стане членом НАТО, також не було. Отже, для Росії це успіх”.
Цю ж думку, але як стратегічний діагноз розгорнув Борис Джонсон на панелі про розрахунки Кремля. “Він хоче так зробити, щоб українці сказали: о, я ж вам говорив, що ті європейці в гарних костюмах базікали бозна що, і щоб українці думали, ніби Захід своїх обіцянок не дотримав. І це дуже небезпечна штука. Я і досі побоююся, що саме так і може статися. Ми забули сказати, що у Путіна завжди була одна перевага перед нами — чіткість мети. А ми не дуже чітко формулюємо свої цілі”, – сказав він. Далі колишній британський прем’єр зробив річ, на яку не наважився жоден український спікер: провів у залі голосування підняттям рук: “Хто вважає, що Україна вступить до НАТО? Менше половини. Хто вважає, що Україна вступить до Європейського Союзу? Набагато більше”. І підсумував: “нам потрібний план Б для України, коаліція охочих – ну от вона вже має бути”. Тарас Качка, представник України при ЄС, погодився з діагнозом і додав до нього власну тривогу: “Є ризик, коли російська пропаганда буде скерована на українців, яким будуть казати – вас не допускають у західні клуби. Ось цим я стурбований”.
Карло Масала, автор книжки «Якщо виграє Росія», вніс у цю дискусію єдиний по-справжньому операційний аргумент. Він перелічив те, що в європейських новинах проходить окремими рядками, а разом складається в кампанію: “Лейпциг, двічі Болгарія, Італія, Польща, дрон у Румунії, морський дрон у румунських водах. Вони хочуть повсякчас доводити, що ми не реагуємо на це, – сказав він, – і хочуть створити такий клімат у наших суспільствах, де дедалі більше людей буде говорити — віддайте Росії, що вони хочуть, зупиніть це все”. І навів найтривожнішу пару чисел форуму: близько 60% німців вважають Росію найбільшою загрозою, але лише 49% згодні збільшувати підтримку України. Його пропозиція була майже єретичною для дипломатичного майданчика: “Де наші проактивні дії? Де заяви, що якщо буде щось таке, як у Лейпцигу, то, можливо, наступного тижня в Санкт-Петербурзі ніхто не зможе зняти з банкомата гроші? Ми можемо це зробити, але політики дуже бояться”.
Девід Петреус відставний чотиризірковий генерал армії США, колишній директор ЦРУ (2011–2012), один із найвпливовіших американських воєначальників додав до цього оцінку, яку варто запам’ятати з огляду на наступний рік: “не Литва буде наступною, а набагато вірогідніша Молдова, оскільки вони набагато слабші”. Моріц Шуларік – німецький економіст, президент Кільського інституту світової економіки (Kiel Institute for the World Economy, IfW), підбив під усе це економічну базу й фактично винiс європейській обороні вирок за ефективністю: “Європа вже витрачає на оборону більше, ніж США, але у нас чотирнадцять видів танків проти одного основного танка в США і 17 варіантів підводних човнів проти 4; самоорганізація спільної оборонної сфери в Європі просто неймовірно неефективна”. За його розрахунками у сценарії «Спарта 2.0», на горизонті 5-10 років Європі доведеться витратити щонайменше 400 мільярдів євро, щоб бодай лишитися на своїх ногах.
І ось тут форум зробив те, чого від нього ніхто не чекав: він сам себе спростував. Бо паралельно з розмовами про перемогу йшли дві панелі про гроші, і там цифри були зовсім іншого настрою. Сергій Корецький, прем’єр-міністр, який дав на YES своє перше публічне інтерв’ю на 59 день на посаді, не став пом’якшувати: близько 70 мільярдів гривень може не надійти до державного бюджету податкових надходжень у зв’язку з атаками, і це станом на два тижні тому. 29,5 мільярдів доларів підтверджені програмами макрофінансування, але під ризиком, бо уряд (ймовірно мав на увазі попередній Юлії Свіриденко, – прим. автора) не доробив 42 документи, а в парламенті лежать 27 законопроєктів. “Я гарантую від імені уряду, що ми своє домашнє завдання і накопичені проблеми вирішимо, – сказав він; – а от парламент, на жаль, поки що не показує рівно такої ж налаштованості”. І окремо – 27 мільярдів доларів нової потреби сил оборони, джерела покриття яких він перелічив як список сподівань: прискорення Ukraine Support Loan, заморожені активи, додаткові кредити, оптимізація витрат. Про плівки Генпрокуратури прем’єр висловився різкіше, ніж було потрібно протоколом: “Безумовно, це неприпустимо, мені навіть бридко було слухати ті плівки”.
Роксолана Підласа – народна депутатка України, голова Комітету Верховної Ради з питань бюджету, член пропрезидентської фракції додала до цього арифметику, від якої в залі стало тихо. На оборону й безпеку має бути виділено 42 мільярди доларів, тоді як власних ресурсів – 39: “Торік наші ресурси покривали основні військові потреби, це зарплати військовим, а тепер нам вже не вистачить навіть на виплати зарплат військовим. ПДВ недобрано на мільярд триста п’ятдесят мільйонів доларів за вісім місяців, чверть цього втрачено в серпні”. І ключове порівняння: у 2024 році один день війни коштував 140 мільйонів доларів, цього року – 190. Якщо ракета б’є по металургійній печі, то на ремонт потрібно два чи три роки. Ігор Терехов, мер Харкова, переклав це на мову міста через діалог, який варто цитувати без коментаря: “До мене підійшов хлопчина, учень третього класу, і спитав – скажіть, будь ласка, а зимою у нас буде холодно, у нас буде електропостачання, у нас буде вода чи її не буде? Скажіть мені, бо моїй родині потрібно знати, виїжджати чи не виїжджати”. І нагадав, чого коштує тримати місто: “За 2023 рік 8 разів повністю перезапускали систему опалення для півторамільйонного міста. Такого в світі ніхто не робив до нас”.
Із залу на цій панелі прозвучали два найнеприємніші для господарів форуму втручання. Старший науковий співробітник Stockholm Free World Forum, ад’юнкт-професор Georgetown University Андерс Аслунд запропонував перевести розмову з оборони на симетрію болю: “Україна експортує 90% морем, зробіть Росії таку саму шкоду, щоб вона зрозуміла справжню ціну припинення вогню в Чорноморському регіоні; зараз кажуть, 30 НПЗ виведено з ладу – зробіть 50%”. А керівник однієї з найбільших інвестиційних груп країни сказав те, заради чого, власне, й існують інвестиційні панелі, і що зазвичай на них не говорять: “Якщо ви думаєте, що інвестиції врятують Україну, ви не зовсім праві, і дуже мало інвестують; мені значно простіше і безпечніше інвестувати в Польщу, ніж в Україну зараз”. І додав фразу, яка є найкращим одноабзацним резюме всього форуму: “Питання не в тому, щоб нанести поразку Росії в Україні, а бити Росію там, де вона є. Партнери зосереджуються на тому, щоб не дати Україні програти, а не на тому, щоб перемогти Росію”.
Технологічна панель принесла єдину сенсацію, яку в залі, здається, ніхто не зафіксував. Модератор запитав заступника головнокомандувача ЗСУ з цифрової трансформації, чи застосовує вже Україна штучний інтелект в атаках без залучення людини для ухвалення рішення і, не отримавши заперечення, констатував: “Будемо читати це як стверджувальну відповідь”. Відповідь була – так. Там само прозвучало посилання на дослідження Anthropic про те, що росіяни використовують ШІ для керування роями дронів, і опис української системи «Дельта», про яку колишній міністр сухопутних сил США сказав, що вона краща за американську. Український представник дав до цього пояснення, яке варте більше за будь-яку технологічну деталь: “Тут не лише йдеться про технології, а про культуру ухвалення рішень; ми в Україні залучаємо не лише вертикальну, але й горизонтальну комунікацію”. Представник Palantir охолодив ентузіазм: “ШІ не диво, він змінює ціну ведення війни, але фундаментальні стратегічні питання не змінює; Іран чудовий приклад – тактична досконалість була, а стратегічно нічого не змінилося”.
Завершився форум панеллю істориків, і саме вона дала найглибший контрапункт до всього почутого. Тімоті Снайдер розповів про Українську глобальну історичну ініціативу – близько двохсот істориків, половина українські, половина іноземні, і про те, чому найдавніші міста світу, колесо й приручення коня вписуються в українську географію: що більша зараз розвинена технологія, то більше ви дізнаєтеся про глибоке минуле. Борис Ґудзяк митрополит Української греко-католицької церкви (УГКЦ), глава Філадельфійської архиєпархії в США переклав це в етичну площину, назвавши проєкт місією деколонізації слов’янських студій, які по всьому світі були переважно російськими студіями, і саме русоцентричність, за його словами, породила впевненість, що Україна протримається три дні. А історик Ярослав Грицак сказав фразу, яку варто винести окремо, бо вона єдина на цьому форумі пояснює різницю між Україною та її ворогом краще за будь-яку військову статистику: “Проблеми з Путіним і з президентом Трампом подібні – вони хочуть, щоб історія повернулася до певного моменту, до золотого віку, вони дивляться назад, і найбільша їхня проблема в тому, що вони зловживають історією. На щастя, у України не було золотого віку. Їй нема куди повертатися. У неї це попереду”.
Що ж залишилося після двох днів, якщо скласти все разом? Залишилися 4 цифри й одна суперечність. Цифри такі: 400 мільйонів доларів, ухвалених Конгресом і не витрачених адміністрацією; 27 мільярдів нової діри в обороні; 190 мільйонів доларів ціни одного дня війни; і відставання Заходу у виробництві перехоплювачів порівняно з російським виробництвом ракет. А суперечність у тому, що військові на цьому форумі були оптимістами, а політики й фінансисти – песимістами, і це рідкісна інверсія, яка зазвичай означає одне: фронт тримається краще, ніж тил його забезпечує. Командири говорили про квітень як про точку, коли Росія муситиме визнати провал; міністри про зиму, яку треба просто пережити; американці про процедуру голосування за правило винесення законопроєкту на порядок денний. Чи можна виграти війну, у якій одна сторона рахує квітень, а друга – регламентні норми? І чи не в цьому розриві полягає справжній зміст гасла, яке організатор Віктор Пінчук так необережно розшифрував на самому початку: “Cила без термінів – це не сила, а мир без сили – це Чемберлен?”.
Першоджерела панельних дискусій:
Відкриття YES 2026 і розмова з військовими командирами
Розмова з Президентом Володимиром Зеленським
Чи є зараз можливість для переговорів? Кирило Буданов, Джонатан Пауелл
Погляд із Палати представників США
Політика Сенату США щодо України — в пам’ять про Ліндсі Ґрема
Чи може Україна продовжувати функціонувати в умовах війни?
Що ми насправді маємо зробити, щоб завершити війну? Погляд з Європи
Чи може штучний інтелект завершити війну?
Чи здатна Європа разом з Україною стримати росію?
На що сподівається кремль — і як цьому завадити
Україна — історична територія інновацій
Запитання та відповіді (FAQ)
Що таке YES 2026 і коли він відбувся?
Двадцять друга щорічна зустріч Ялтинської європейської стратегії (YES) пройшла в Києві 11–12 вересня 2026 року, у день 25-ї річниці терактів 11 вересня та перший день єврейського Нового року.
Яке гасло форуму YES 2026 і хто його автор?
Гасло цьогорічної зустрічі «Мир завдяки силі. Зараз». Віктор Пінчук на відкритті зазначив, що фраза походить від британського прем’єра Невіла Чемберлена, а не від Трампа чи Рейгана.
Які головні тези виступу Володимира Зеленського на YES 2026?
Зеленський звернувся онлайн із Канади, акцентувавши на необхідності щоденного захисту України, зокрема через ППО, ракети для Patriot та європейську систему «Фрея». Він також окреслив реалістичну мету – не повний мир, а галузеві перемир’я: енергетичне та продовольче.
Що Зеленський сказав про НАТО і гарантії безпеки для Росії?
Президент України публічно запропонував розглядати членство України в НАТО як гарантію й для Росії: як член Альянсу Україна не зможе силою повертати окуповані території, лише дипломатичним шляхом.
Які ключові цифри про війну озвучили на YES 2026?
- Один день війни у 2026 році коштує 190 млн доларів (у 2024-му — 140 млн).
- На оборону й безпеку потрібно 42 млрд доларів, власних ресурсів — 39 млрд.
- Виробництво перехоплювачів на Заході в 4 рази менше, ніж російське виробництво ракет.
Що сказав Кирило Буданов про санкції та переговори?
Буданов наголосив, що 21 пакет санкцій уже внесено, але робота не завершена, і закликав не знімати санкції з Усманова й Фрідмана, які фінансують російську воєнну машину. Він також зазначив, що дальні удари та тиск на економіку РФ (ВТБ, «Газпром») — це спосіб підштовхнути Росію до серйозних переговорів.
Які прогнози щодо мобілізації в Росії озвучили військові?
Командир першого корпусу Нацгвардії Прокопенко заявив, що до початку зими Росія може мобілізувати до 600 тисяч військовослужбовців, причому прихована мобілізація вже почалася.
Що говорили про ШІ та автономні атаки на YES 2026?
На технологічній панелі підтвердили, що Україна вже застосовує штучний інтелект в атаках без залучення людини для ухвалення рішення. Також згадували, що росіяни використовують ШІ для керування роями дронів.
Які несподівані тези прозвучали від європейських учасників?
Радослав Сікорський (Польща) двічі публічно поклав частину провини на українців за втрачені 25 років незалежності.
Борис Джонсон провів у залі голосування: менше половини вірить у вступ України до НАТО, більше — до ЄС.
- Німецький експерт Карло Масала навів тривожні цифри: 60% німців вважають Росію загрозою, але лише 49% готові збільшувати підтримку України.
Олексій Мацука, matsuka.online
