Протягом чотирьох тижнів літа 2026 року дипломати та журналісти спостерігали безпрецедентну зміну риторики щодо надання Україні ліцензії на виробництво американських зенітних ракетних комплексів Patriot. Заяви офіційних осіб еволюціонували від категоричних обіцянок до повного заперечення, продемонструвавши фундаментальну розбіжність між політичними деклараціями та військово-промисловими реаліями.
8 липня на саміті НАТО президент США Дональд Трамп публічно запевнив, що Київ отримає відповідну ліцензію.
«Ми дамо вам ліцензію на виробництво Patriot. Це досить круто. Таким чином, ви не зможете скаржитися, що ми не даємо їх достатньо», - сказав Трамп на зустрічі з президентом України Володимиром Зеленським на саміті НАТО в Анкарі.
Проте вже 31 липня він уточнив, що остаточного рішення ще немає та закликав до обережності у передачі технологій. Крапку в цій дискусії 3 серпня поставив посол США при НАТО Метью Вітакер, який фактично закрив питання передачі технологій для найсучасніших перехоплювачів PAC-3, заявивши, що їх виготовлення дозволено виключно американським виробникам на території Сполучених Штатів.
National security journal: Трамп щойно пообіцяв Україні ліцензію на виробництво ракет Patriot не попередивши про це компанію, яка їх виготовляє
Розбіжність в оцінках ситуації між українським та американським керівництвом виявила різні підходи до розуміння суті ліцензування високотехнологічної зброї. Президент Володимир Зеленський пояснював затримку суто бюрократичними процедурами, стверджуючи, що політичне рішення у Вашингтоні вже ухвалене, а технічне оформлення потребуватиме від 12 місяців до кількох років. Як прецедент наводився приклад Німеччини, де запуск виробництва Patriot за американською ліцензією зайняв понад 2 роки.
Водночас позиція Метью Вітакера ґрунтується на жорстких обмеженнях експортного контролю. За його словами, рішення щодо повноцінної передачі технологій PAC-3 не ухвалене і не підлягає такій передачі незалежно від бюрократичних термінів. Ракети PAC-3 MSE, які діють за принципом кінетичного перехоплення (hit-to-kill) і є критично важливими для знищення балістичних цілей, залишаються під суворим захистом уряду США. Разом з тим, Вітакер залишив простір для співпраці, наголосивши на можливості спільного виробництва окремих компонентів ракет за участю українських та європейських партнерів. Ця різниця між очікуванням повноцінної ліцензії та готовністю США ділитися лише частиною технологічного циклу формує ключовий виклик для української протиповітряної оборони напередодні зимового періоду.
Офіційним поясненням відмови американських оборонних гігантів Raytheon та Lockheed Martin передавати Україні ліцензії на виробництво ракет-перехоплювачів є ризики крадіжки інтелектуальної власності та несанкціонованої передачі секретних технологій. Проте глибинний аналіз вказує на наявність вагоміших економічних та стратегічних факторів. Представники американського військово-промислового комплексу побоюються, що українські підприємства зможуть налагодити масове виробництво перехоплювачів значно швидше та за суттєво нижчою собівартістю, що створить пряму конкуренцію на світовому ринку після завершення бойових дій.
The Atlantic: 'На Капітолійському пагорбі один із республіканських посадовців, який підтримує надання ліцензії, розповів мені про неоприлюднену раніше проблему в цій угоді. За його словами, Raytheon і Lockheed - виробники системи Patriot - «офіційно формулюватимуть свої занепокоєння навколо крадіжки інтелектуальної власності та передачі технологій», але «насправді вони побоюються, що українці знайдуть спосіб удосконалити Patriot, а потім вироблятимуть ці системи у великих масштабах, швидше й за значно менші кошти, ніж це могли б робити наявні виробничі лінії у США'.
Крім того, запаси PAC-3 у США впали до рівня, який аналітики оцінюють як небезпечно низький. За даними Центру стратегічних і міжнародних досліджень (CSIS), американські запаси ракет до систем Patriot скоротилися щонайменше на 65% через активне їх використання на Близькому Сході. Єдина у світі лінія фінального складання ракет PAC-3 MSE, розташована на заводі Lockheed Martin у Камдені (штат Арканзас), працює на межі своїх можливостей. У цій ситуації Пентагон домовляється про розширення виробництва виключно для поповнення власних запасів, а не для спільного виробництва з Києвом.
Наведені дані демонструють, що глобальний попит багаторазово перевищує виробничі потужності. Хоча Lockheed Martin інвестує мільярди доларів у розширення інфраструктури для досягнення показника у 2000 ракет на рік, цей рівень буде досягнуто не раніше 2030 року. Відмова Вашингтона передавати технологію найкритичнішого інтерсептора є раціональною з погляду національної безпеки США, але вкрай небезпечною для Києва в умовах регулярних балістичних атак.
Технологічна неможливість швидкого розгортання виробництва також відіграє ключову роль. Виготовлення твердопаливного двигуна вимагає надчистих хімічних компонентів та обладнання подвійного призначення, експорт якого жорстко регулюється правилами ITAR. Культура «нульового дефекту» означає, що процес налагодження виробництва потребує від п’яти до десяти років роботи, що робить ідею швидкого ліцензування нереалістичною в умовах поточної війни.
Поки тривають суперечки навколо доступу до технологій PAC-3, реальне зростання протиповітряної спроможності України відбувається в тих сегментах, де Сполучені Штати не мають абсолютного права вето. Ця стратегія диверсифікації спирається на радянську спадщину та європейські виробничі потужності.
Першим фундаментальним напрямком є спільна американо-українська програма модернізації радянських зенітних ракетних комплексів С-300. Оскільки ці системи не є американськими розробками, на них не поширюються суворі обмеження щодо інтелектуальної власності США. Програма передбачає глибоку модернізацію старих ракет або створення нового перехоплювача з розширеними можливостями протидії балістичним загрозам. Завершення розробки та готовність системи очікується наприкінці 2026 року, з плановим обсягом виробництва до кількох сотень ракет на рік.
Іншим стратегічним напрямом є європейська лінія спільного виробництва ракет PAC-2 GEM-T. Цей стандарт Patriot є старішим і менш чутливим з точки зору секретності порівняно з PAC-3. Виробництво вже розгортається на потужностях компанії COMLOG (спільне підприємство MBDA та Raytheon) у Німеччині за фінансової підтримки низки європейських країн. Контракт Агентства НАТО з підтримки та постачання (NSPA) на суму 5,6 мільярда доларів передбачає випуск до 1 000 перехоплювачів, перші з яких зійдуть з конвеєра на початку 2027 року, що дозволить Європі вивільнити наявні запаси для потреб України.
Окрім цього, європейські союзники активно розвивають альтернативні антибалістичні системи. У липні 2026 року в Парижі десять країн, зокрема Україна, заснували Інтегровану протибалістичну коаліцію, метою якої є створення суверенної європейської архітектури ПРО. Основним фокусом є комплекс SAMP/T NG з новітніми ракетами Aster 30 B1NT, здатними перехоплювати гіперзвукові цілі на відстані до 150 км. Паралельно українська компанія Fire Point у співпраці з європейськими партнерами розробляє антибалістичний проєкт Freyja, що базується на технологіях ракети 48Н6 і має стати бюджетною альтернативою американським системам до 2027 року.
Україна нарощуватиме свою перехоплювальну спроможність не завдяки рішенню Вашингтона про ліцензування PAC-3, а всупереч його відсутності. Урок місяця суперечливих заяв є прагматичним: Україна не отримає ключ до власного виробництва передових систем Patriot доти, доки Сполучені Штати самі не матимуть надлишку цих ракет. А до того часу зміцнення протиповітряної оборони та захист критичної інфраструктури спиратимуться на технологічні рішення, у яких Вашингтон не володіє монопольним правом на заборону, а фокусуватиметься на радянській спадщині та розширенні європейських виробничих ліній.
Q&A: короткі відповіді на ключові питання
Чи отримала Україна ліцензію на виробництво ракет Patriot?
Станом на початок серпня 2026 року ні. Політична обіцянка Трампа від 8 липня не була остаточно підтверджена; 31 липня він заявив, що рішення ще не ухвалене, а 3 серпня посол США при НАТО Метью Вітакер фактично закрив питання щодо PAC‑3, пояснивши, що їх виробництво дозволене лише на території США.
Чому саме PAC‑3, а не всі ракети Patriot?
PAC‑3 MSE – найсучасніші перехоплювачі з кінетичним ураженням (hit‑to‑kill), критичні для протидії балістиці. Вони містять найбільш чутливі технології й перебувають під найсуворішим експортним контролем. Менш чутливий стандарт PAC‑2 GEM‑T вже виробляється в Європі (COMLOG, Німеччина) і може частково покрити потреби.
Яка офіційна причина відмови і яка – реальна?
Офіційно вказані ризики втрати інтелектуальної власності та порушення експортного контролю (ITAR/DDTC). Реальна, за даними The Atlantic і низки аналітиків, економічна логіка: виробники (Raytheon/Lockheed) побоюються, що Україна зможе виробляти швидше й дешевше, створивши конкуренцію на експортних ринках після війни.
Чому не можна швидко запустити виробництво в Україні?
Навіть за наявності ліцензії потрібні: передача технічної документації, сертифікація виробництва, навчання персоналу, налагодження ланцюга постачання компонентів. Для твердопаливних двигунів і систем наведення діють обмеження ITAR, а «культура нульового дефекту» означає 5–10 років до стабільного серійного випуску. Перші пілотні лінії – 18–24 місяці, далі – масштабування.
Скільки зараз виробляють PAC‑3 і коли буде більше?
Станом на 2025 рік близько 600 ракет PAC‑3 MSE на рік (єдина лінія в Камдені, Арканзас). Lockheed Martin інвестує в розширення, щоб досягти ~2 000 ракет/рік, але цей рівень очікується не раніше 2030 року. Попит (США, експорт, Україна) багаторазово перевищує потужності.
Чи є альтернативи, які можна реалізувати швидше?
Так. Три напрямки: 1) Модернізація С‑300 (спільна програма з США, очікувана готовність кінець 2026, сотні ракет/рік). 2) Європейське виробництво PAC‑2 GEM‑T (COMLOG, Німеччина; контракт NSPA на $5,6 млрд; старт 2027, до 1 000 перехоплювачів). 3) Європейські антибалістичні системи (SAMP/T NG з Aster 30 B1NT; коаліція 10 країн; український проєкт Freyja до 2027).
Чому виробництво можуть спочатку розмістити в Німеччині, а не в Україні?
Це безпечніше та технологічно готовіше: у Європі вже є ліцензовані потужності для PAC‑2, а для PAC‑3 діють суворі обмеження. Після запуску в Європі частину потужностей теоретично можна перенести в Україну, але це залежатиме від політики США та стану виробничої бази.
Що змінюється для України найближчою зимою?
Без доступу до повноцінної ліцензії на PAC‑3 Україна не зможе швидко наростити власне виробництво найкритичніших перехоплювачів. Тому акцент зміщується на: допоставки наявних ракет від партнерів, європейське виробництво PAC‑2, модернізацію С‑300 та розвиток альтернативних систем (SAMP/T NG, Freyja).
Який головний висновок?
Україна не отримає ключ до власного виробництва передових систем Patriot доти, доки США самі не матимуть надлишку цих ракет. До того часу зміцнення ППО спиратиметься на рішення, де Вашингтон не має монопольного права вето: радянська спадщина, європейські лінії та нові європейські розробки.
