Три літери на прапорі: чому конфлікт України та Польщі — це не про Волинь

27 травня 2026 року на прапорі Окремого центру спеціальних операцій «Північ» Сил спеціальних операцій ЗСУ з’явилися три літери — УПА, вписані в почесне найменування «імені Героїв УПА». Указ президента додав до назви бойового формування рядок, який важить більше за саме формування: уперше підрозділ Збройних сил України дістав ім’я, пов’язане з Українською повстанською армією. Відтоді конфлікт України та Польщі, який тижнями тримається в заголовках, обертається навколо цього рядка — не навколо фронту, не навколо кордону, а навколо кількох слів на військовому стязі.

І якщо придивитися до цієї смуги тканини з новим написом, вона стає в один ряд з такими предметами як то орден Білого Орла, який Зеленському спершу вручили, а потім забрали; з датою 11 липня, обведеною в польському календарі й вписаною в назву окремого закону; з табличкою на перейменованій вулиці, яку в Любліні й у Львові читають протилежно; з рядком у шкільному підручнику; з протоколом про затримання громадянина України в Зеленій Гурі, який написав під дописом президента Польщі слова про смерть, — і весь цей ряд доводить те, чого не видно з висоти «міждержавних відносин»: спір іде не про землю і не про фронт, а про те, кому належить право розставляти імена й дати.

Орден Білого Орла, який забрали назад

9 червня президент Польщі Кароль Навроцький оголосив, що позбавляє Володимира Зеленського ордена Білого Орла, найвищої державної відзнаки країни, і пояснив свій крок тим, що присвоєння українській частині імені Героїв УПА «виходить далеко за межі внутрішніх справ України». Це рідкісний жест: держава забирає назад символ, який сама ж вручила, і робить це публічно, перетворюючи протокольну процедуру на політичну заяву.

За орденом ішла погроза більшого масштабу — Навроцький попередив, що Варшава може заблокувати шлях України до Європейського Союзу, якщо Київ не вибачиться. Тут факт варто відокремити від його гучності: за польською конституцією рішення щодо вступу нових держав до ЄС ухвалює уряд, а не президент, і про це нагадали як польський кабінет, так і закордонні аналітики. Президент може ветувати внутрішні закони й блокувати частину зовнішньополітичних кроків, але саме двері до ЄС не в його руках. Отже, погроза адресована не так Києву, як тим, хто слухає її всередині Польщі.

Дата у законі: Волинська трагедія і 11 липня

Другий предмет ряду — календарна дата. 11 липня в Польщі відтепер офіційно зветься Національним днем пам’яті поляків — жертв геноциду, вчиненого ОУН та УПА на східних територіях Другої Речі Посполитої; цю пам’ятну дату затвердив польський парламент. У самій назві закону стоять ті самі три літери, що й на прапорі центру «Північ», — тільки зі зворотним знаком: те, що в Києві вписали в почесне найменування, у Варшаві вписане в назву дня скорботи.

Для частини поляків абревіатура означає насамперед Волинську трагедію 1943 року, взаємні етнічні чистки на Волині й у Галичині, які польський сейм кваліфікував як геноцид; для частини українців та сама УПА — символ повстанського опору радянській владі. Обидва прочитання спираються на реальний біль, і саме їхня несумісність, а не якийсь новий інцидент, живить нинішнє загострення. За повідомленнями польських і українських медіа, саме на 11 липня Навроцький може приурочити заяву про суттєве обмеження контактів із Зеленським. Українські коментатори реагують по-різному: політик Володимир В’ятрович в інтерв’ю попереджає, що за найгіршого сценарію ескалація ризикує вилитися в погроми проти українців у Польщі, — це його політична оцінка, а не констатований факт, і тримати цю межу тут важливо.

Кому належить конфлікт: боротьба Навроцького з Туском

Тепер варто поставити те питання, яким мейнстрімне прочитання майже не переймається: кому цей конфлікт належить. Кароль Навроцький прийшов у велику політику ззовні, обійняв посаду президента у 2025 році за підтримки «Права і справедливості» й від першого дня існує в режимі співіснування із ворожим йому урядом Дональда Туска. Президент без парламентської більшості має обмежений набір інструментів, і кожен із них він мусить робити гучним, щоб залишатися суб’єктом, а не церемоніальною фігурою.

Історія з орденом і прапором — не перший такий епізод, а ланка в послідовності. Раніше Навроцький ветував доступ Польщі до 44 мільярдів євро оборонних кредитів ЄС за програмою SAFE; Туск назвав це браком патріотизму, президент — захистом суверенітету, а Європейська комісія зрештою знайшла спосіб обійти вето. Українські та західні спостерігачі, зокрема в матеріалах Politico й у коментарях дипломата Романа Безсмертного, звертали увагу на те, що синхронність випадів — польського й угорського — і їхній час обрано невипадково. Українське видання NV та аналітики texty.org.ua прямо пишуть, що новий президент шукав гучний спосіб заявити про себе й закріпити залізобетонну підтримку консервативного електорату. І нехай це лише київська інтерпретація, але вона спирається на видиму послідовність вчинків, а не на здогад.

Поворот: шов проходить усередині Варшави

Звідси випливає теза, що йде поперек очевидного. Напис на прапорі центру «Північ» важить менше для вісімдесятирічної історії волинської різанини, ніж для дуже свіжої історії польської президентури; орден, який забрали, розповідає більше про стосунки палацу з кабінетом у Варшаві, ніж про стосунки Варшави з Києвом. Шов, уздовж якого рветься тканина, проходить не між двома столицями, а всередині однієї — між президентом-новачком і урядом, який має більшість, але не має президента. Україна в цій конструкції — інструмент: зручний зовнішній предмет, на який новий очільник держави заточує власну суб’єктність. Державоцентричне прочитання, за яким подія автоматично належить до історії відносин двох країн, саме тут виявляє свою неспроможність: та сама УПА одночасно належить до кількох різних літописів, і вони не тотожні.

Практичний висновок для Києва простий і водночас незручний. Відповідати на прапор і на відібраний орден як на єдину розмову з Польщею — означає потрапити в чужу рамку, бо адресати цих жестів різні: почесне найменування звернене до української пам’яті, а публічне позбавлення ордена — до польського внутрішнього глядача. Сплутати ці дві аудиторії, вписати власну реакцію в чужий виборчий сюжет — і є та пастка, яку неважко проґавити, коли дивишся на карту держав, а не на календар однієї президентури. Конфлікт України та Польщі виглядає як суперечка двох народів про минуле; насправді це епізод боротьби за майбутнє, яка ведеться в іншій країні й лише позичає українську назву.

Джерела

Читайте також наше дослідження про ставлення українців та поляків до конфлікту

Обговорити цю тему з ШІ-асистентом
Постав уточнюючі запитання, попроси контекст чи суміжні матеріали — асистент відповість за цим матеріалом.
Запитати ШІ →

ВАРТО УВАГИ