Антикорупційні розслідування НАБУ і САП підійшли впритул до кола, яке вважалося недоторканним. Публічна дискусія одразу звелася до одного питання: «а чи будуть вибори». Це неправильне питання. Правильно звучить інакше: хто і чим платитиме за політичну турбулентність, доки триває війна.
Резонансні затримання посадовців із найближчого оточення влади, зокрема людей, пов’язаних з Офісом Президента, змінили не рівень корупції в країні, а рівень доступності фігурантів. До цього діяла негласна домовленість воєнного часу: критикувати можна, кримінальні провадження проти першого кола – ні. Ця домовленість більше не діє, і саме це, а не самі суми в матеріалах справ, є головною подією.
Публічна рамка «антикорупція проти стабільності» хибна, бо описує процес через мораль, а не через баланс сил. Діє простіший закон: внутрішня загроза нейтралізується зовнішнім результатом. Чим щільніше кільце розслідувань, тим сильніший стимул у влади конвертувати наявний ресурс у результат на фронті й у дипломатії – це єдина валюта, яка перебиває корупційний порядок денний.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Картонки просили міністра. Федоров попросив вибори
Хто під ударом і що це змінює для еліт
Справи поступово охоплюють дедалі ширше коло: від бізнесу на державних контрактах до вищого управлінського апарату. Для еліт це змінює три речі одночасно.
Горизонт планування. Доки недоторканним вважалося перше коло, ризик рахувався як «переживемо каденцію». Тепер він рахується в місяцях. Скорочення горизонту завжди дає той самий побічний ефект: рішення ухвалюють швидше, а виводять активи ще швидше.
Ціна лояльності. Лояльність центру перестала бути страховкою. Коли близькість до влади сама стає слідчою ознакою, вертикаль тримається на страху, що принципово відрізняється від лояльності і є значно менш надійною конструкцією.
Видимість ззовні. За кожним затриманням спостерігають партнери, кредитори та російська пропаганда, і кожен з них читає ту саму подію у власній рамці. Для Заходу це доказ роботи інституцій, тоді як Москва бачить у цьому доказ «розкладу режиму». Одна фактура, два протилежні наративи.
На хвилі скандалів заклики повернутися до виборчого циклу лунають дедалі гучніше, а частина колишніх урядовців фактично оформлює з цього нову опозицію, публічно описуючи ситуацію як системну кризу в управлінні. Але між вимогою і процедурою, насправді, прірва, і вона складається з речей, які не знімаються політичною волею.
| Бар’єр | Що саме блокує | Чи знімається до кінця війни |
|---|---|---|
| Воєнний стан | Конституційна заборона проводити вибори в період дії воєнного стану | Ні – лише разом зі скасуванням режиму |
| Мобілізовані | Сотні тисяч громадян у бойових умовах; робочого механізму голосування для них немає | Частково, і тільки окремим законом |
| Мільйони за кордоном | Консульська мережа не розрахована на явку такого масштабу | Частково |
| Окуповані території та прифронтя | Немає доступу до виборців і немає безпеки дільниць | Ні |
| Агітація | Воєнні обмеження унеможливлюють рівний доступ кандидатів до аудиторії | Ні |
| Електронне голосування | Немає суспільної довіри до результату; ризик делегітимації більший за проблему, яку воно вирішує | Ні – це питання довіри, а не технології |
Звідси висновок, який не подобається жодній зі сторін: заклик до виборів сьогодні є інструментальним, тобто він дозволяє позначити себе новою опозицією, не беручи на себе відповідальності за організацію процесу, і водночас дає владі зручного опонента, якого легко змалювати як того, хто розхитує тил.
Довіра до чинного керівництва просідає, але це не автоматично перетворюється на попит на політичну боротьбу. Соціологічні заміри стабільно фіксують протилежне: більшість вважає внутрішньополітичне протистояння зараз недоречним. Запит, скоріш є на результативність діючої “зеленої” команди замість повної її заміни на іншу.
Другий стійкий тренд – це орієнтація на військових як на найперспективніших політичних лідерів післявоєнного періоду. І тут працює контрінтуїтивна механіка: найбільше виграють ті, хто мовчить. Публічні фігури поза активною політикою обрали тактику вичікування, і вона приносить дивіденди: рейтинг зберігається саме тому, що людина не бере участі в конфліктах, у яких неможливо виграти. Будь-який вихід із цієї позиції коштує рейтингу з першого дня.
Втома як окремий чинник
Тривала війна та системний тиск на інфраструктуру діють повільно, але безперервно. Категоричне відкидання територіальних поступок залишається позицією більшості, але частка тих, хто допускає компроміси заради припинення бойових дій, повзе вгору. Звинувачувати тут російську пропаганду чи проросійські майданчики в Україні вже не вийде, бо це прямий наслідок тривалості війни, кількості втрат і холодних зим. Важливо, як ці дві динаміки складаються. Корупційні скандали б’ють по вірі в те, що жертви розподіляються справедливо. Саме на цьому стику і формується небезпечна позиція «нехай домовляються без нас».
Західні столиці транслюють дві вимоги одночасно: з одного боку, вони підтримують антикорупційні кроки та вимагають прозорості, але паралельно через дипломатичні канали йде інший сигнал про необхідність зберегти внутрішню стабільність, типова логіка інвестора. Підтримка України розглядається насамперед як вкладення в безпеку Європи, а інвестор не зацікавлений у зміні менеджменту посеред кризи, його цікавить, щоб гроші не зникали і щоб актив не завалився.
Разом з тим, ми спостерігаємо лінійний ланцюжок, який складається з падіння внутрішнього рейтингу, що призводить до зростання залежності від зовнішньої підтримки, а далі звуження простору сказати «ні» за столом. Переговорна позиція будується і на землі і з відповіді на питання, чи може делегація дозволити собі встати і вийти. Влада, яка тримається на зовнішньому ресурсі, дозволити собі таке може обмежено.
Безальтернативність чинної конфігурації влади до кінця війни поки що лишається консенсусом: і всередині країни, і за її межами. Але вартість цього консенсусу зростає з розслідування до розслідування, і це питання є ключовим для команди Зеленського, склад якої невпинно зменшується через нові підозри та після нових публікацій про існуючі корупційні практики у його найближчому оточенні.
Олексій Мацука
Коротко: питання, які ставлять найчастіше
Чи можливі вибори в Україні під час воєнного стану?
Ні. Конституція прямо забороняє їх проводити в період дії воєнного стану. Навіть після його скасування залишаються практичні бар’єри — голосування військових, мільйони громадян за кордоном, окуповані території та безпека дільниць.
Чи впливають антикорупційні розслідування на допомогу Заходу?
Прямо — ні, навпаки: партнери публічно підтримують роботу НАБУ і САП, бо це аргумент на захист допомоги у їхніх власних парламентах. Ризик виникає в іншому місці — якщо влада намагатиметься розслідування зупинити.
Чому електронне голосування не вирішує проблему?
Тому що проблема не технічна, а довірча. Суспільство побоюється фальсифікацій, а вибори без довіри до результату створюють більшу кризу легітимності, ніж їхня відсутність.
Хто зараз найімовірніший політичний бенефіціар?
Фігури поза активною політикою — насамперед військові, — які не втягуються в поточні конфлікти. Їхній рейтинг тримається саме на дистанції, і будь-який вихід у публічну боротьбу починає його з’їдати.
