Переговорний процес щодо завершення російсько-української війни нині перебуває у стані публічної паузи, проте українська влада дає зрозуміти: дипломатичний трек може активізуватися вже у вересні за обов’язкової участі США. Паралельно Росія поєднує заяви про дипломатію з посиленням ударного тиску, що Київ трактує як головний індикатор реальних намірів Кремля.
Центральним сюжетом цього тижня стали повідомлення про поїздку директора ЦРУ Джона Реткліффа до Москви. За даними медіа, він передав Кремлю американську оцінку стану російської війни проти України, зокрема масштабу втрат, і сигнал про те, що продовження ескалації може посилити прихильність президента США Дональда Трампа до позиції Києва.
Володимир Зеленський заявив, що отримав від американської сторони інформацію про ці контакти. Сам факт такого інформування важливий політично: Київ прагне продемонструвати, що не є пасивним об’єктом домовленостей великих держав, а зберігає канал координації з Вашингтоном.
У коментарях, що з’явилися в українській стрічці, візит ЦРУ оцінюють у двох площинах. Перша – це спроба прямо донести Кремлю ціну затягування війни; друга – перевірка, чи здатна Москва перейти від декларацій до предметних рішень. Водночас скептична оцінка, представлена в окремих матеріалах, полягає у тому, що сам по собі візит американського посадовця навряд чи змінить поведінку Путіна без відчутного воєнного, санкційного та економічного примусу.
Президент Зеленський сформулював базову українську оцінку прямо: мир міг настати давно, але керівництво Росії не зацікавлене в ньому. Ця теза стала відповіддю на будь-які спроби прирівняти формальну наявність контактів до реальної готовності Москви припинити війну.
Міністр закордонних справ Андрій Сибіга також закликає оцінювати Росію не за заявами, а за діями, передусім за безперервними ракетно-дроновими атаками та закликами російських посадовців бити по українських містах, щоб деморалізувати населення і примусити країну до капітуляції.
У цій логіці дипломатичний процес має спиратися на підвищення ціни агресії для Росії: зміцнення української ППО, санкції, використання заморожених російських активів, а також удари по військовій і паливній інфраструктурі РФ. Саме тому Сибіга просуває використання російських активів для оборони та відбудови України.
Керівник Офісу президента Кирило Буданов допускає відновлення переговорного треку вже у вересні. Він характеризує нинішній стан як паузу, але говорить про намір «оживити» процес і прямо пов’язує перспективу нового раунду із залученням американської сторони. Йдеться про спробу відновити керований формат контактів, у якому Україна не залишатиметься сам на сам із Росією та матиме американське посередництво або гарантійний механізм. Змістовно позиція Буданова відрізняється від більш категоричних оцінок Кремля: Київ говорить про можливість повернути сторони до процесу. Це важливе розмежування між наявністю переговорів і наявністю підстав для домовленості.
Кремль тим часом заявляє про «глибоку паузу» в переговорах. Одночасно у російському політичному просторі лунають заклики посилювати удари по містах України, щоб змусити її погодитися на капітуляційні умови.
Для української дипломатії ця суперечність є основним доказом того, що Росія використовує переговорну риторику як інструмент управління тиском на Захід і Україну, а не як прояв готовності до компромісу. Російська сторона намагається зберегти можливість говорити про дипломатію, не відмовляючись від воєнної ескалації.
Показово, що одночасно з дискусією про переговори Україна попереджає про плани РФ масштабувати виробництво балістичних ракет. Це створює фон, за якого будь-який дипломатичний контакт Москва може намагатися підкріплювати загрозою нових ударів.
Американська участь стає головною умовою, яку в українських коментарях пов’язують із відновленням реального переговорного формату. Буданов прямо говорить про потребу присутності представників США, а інформаційний порядок денний навколо візиту керівника ЦРУ підкреслює, що Вашингтон намагається відновити власну роль прямого впливу на Москву.
У цьому контексті сенатор Річард Блюменталь закликає спецпредставників Трампа реалістично оцінити природу кремлівського режиму. Його позиція вкладається в ширшу лінію американських і європейських прихильників України: переговори мають супроводжуватися посиленням примусу, а не односторонніми поступками Росії.
Водночас заяви Кіта Келлога про втрату Росією статусу глобальної держави відображають іншу важливу тезу: переговорна позиція Кремля не є безмежно сильною. Проте перетворення цього факту на вигідний для України результат залежить від здатності партнерів послідовно нарощувати військову й економічну підтримку.
Європейські політики в цій дискусії роблять акцент на зміцненні оборонного контуру. Глава МЗС Литви закликає посилити українську протиповітряну оборону та захистити експорт зерна, а польський міністр Радослав Сікорський після новин про американські контакти з Москвою наголошує на необхідності прискорити оборонні рішення.
Франція і Швеція готують додаткову допомогу Україні у повітряній сфері, тоді як Київ очікує нових ракет до Patriot після зустрічей Коаліції охочих. У політичному сенсі це відповідь Європи на переговорну невизначеність: гарантії мають створюватися засобами, здатними захистити українські міста вже зараз.
Нинішній масив заяв свідчить про те що до мирного прориву поки далеко. Він показує боротьбу за рамку майбутнього переговорного процесу: Україна і частина партнерів наполягають на формулі «тиск перед домовленістю», тоді як Кремль намагається поєднати дипломатичні сигнали з воєнним примусом.
Для Києва ключовими залишаються чотири завдання: зберегти повну координацію зі США щодо будь-яких контактів із Росією, не допустити підміни переговорів вимогою односторонніх українських поступок, нарощувати ППО, далекобійні можливості та санкційний тиск як переговорний ресурс, наполягати, що критерієм готовності Росії до миру можуть бути лише припинення атак і конкретні виконувані кроки, а не заяви Кремля.
Олексій Мацука, matsuka.online
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
Зустріч Зеленського і Трампа у Вашингтоні: чому головною подією дня став похорон
