Михайло Федоров продає західним інвесторам не стільки українські технології, скільки український досвід війни, що за визначенням і є таким поняттям, як інсайдерська торгівля. Проблема в тому, що цей досвід він отримав не як підприємець, а як член Кабміну з доступом до державної таємниці всіх ступенів секретності. Українське право має норму, яка прямо забороняє колишньому посадовцю використовувати службову інформацію у власних інтересах, — але не має механізму, який визначав би, де закінчується особиста експертиза і починається державний актив.
Що саме заявлено
В інтерв’ю Financial Times ексміністр оборони Михайло Федоров описав майбутній оборонний фонд формулою «це не зовсім класичний венчурний фонд — ми пишемо нову історію війни». Фонд, за його словами, не лише фінансуватиме наявні стартапи, а й самостійно створюватиме компанії під конкретні технології. Три стартові пріоритети: бойова робототехніка, швидкісні дрони-перехоплювачі та дешеві ракети з елементами штучного інтелекту. Капітал шукають у США серед венчурних фондів, приватних інвесторів і технологічних компаній. Паралельно Федоров публічно запропонував Вашингтону допомогу у побудові американської «армії дронів» в обмін на перехоплювачі до Patriot.
Ключовий елемент пропозиції — не гроші й не патенти, а верифікація. Бойове тестування українських технологій подається як унікальна можливість для західного капіталу: жоден полігон у світі не дає того, що дає фронт. Це і є той «доступ до знань і досвіду», навколо якого будується інвестиційна теза.
Тобто продається не продукт, а сертифікація реальністю. І саме тут виникає питання, на яке немає відповіді ані в інтерв’ю, ані в українському законодавстві: чий це актив.
Обсяг доступу, який мала ця людина
Понад шість років Федоров очолював Мінцифри і був віцепрем’єром, у січні 2026-го очолив Міноборони, а в липні пішов разом з усім урядом Юлії Свириденко. Це послідовність позицій, кожна з яких давала доступ до різних шарів оборонної системи.
Стаття 27 Закону «Про державну таємницю» встановлює, що членам Кабінету Міністрів доступ до державної таємниці усіх ступенів секретності надається за посадою — без стандартної процедури оформлення допуску, лише за письмовим зобов’язанням щодо збереження таємниці. Тобто обсяг доступу визначався не перевіркою СБУ, а самим фактом перебування на посаді.
21 січня 2026 року Міноборони під керівництвом Федорова спільно з Мінцифри, ЗСУ, профільним науково-дослідним інститутом та американською Palantir запустило Brave1 Dataroom — захищене середовище для тренування військових AI-моделей. Усередині — структуровані візуальні та тепловізійні датасети повітряних цілей, зокрема «шахедів», зібрані з реальних бойових матеріалів військовими. Доступ українські розробники отримують після обов’язкових безпекових процедур. До червня 2026-го на цих даних тренувалися понад 100 компаній.
Brave1 Dataroom — це найчистіший приклад того, про що йдеться. Дані там зібрані військовими коштом і ризиком держави, зберігаються в державному контурі, розподіляються за державною процедурою. Вони не є ані особистою експертизою, ані ринковим товаром. Але знання про те, що саме в цих датасетах працює, які алгоритми провалилися на випробуваннях і які характеристики озброєнь не витримали контакту з РЕБ противника, — це і є та сама «нова історія війни», яку тепер пропонують капіталу.
Три різні режими, які в публічній дискусії злиплися в один
Помилка більшості коментарів у тому, що вони обговорюють лише держтаємницю. Насправді працюють три окремі правові режими з різною логікою і різною ціною порушення.
| Режим | Що охоплює | Строк дії | Відповідальність |
|---|---|---|---|
| Державна таємниця | Окремі дані про ТТХ озброєнь, результати випробувань, алгоритми, науково-дослідні роботи (ст. 8 ЗУ «Про державну таємницю») | Безстроково, до розсекречення | Кримінальна: ст. 328 ККУ — 2–5 років, за тяжких наслідків 5–8 |
| Службова інформація (ДСК) | Не таємна, але з обмеженим доступом: закупівлі, потреби, внутрішні рішення | До зняття обмеження | Дисциплінарна, у частині випадків — кримінальна |
| Будь-яка інформація, отримана через посаду | Усе, що стало відомо у зв’язку з виконанням службових повноважень — навіть відкрите (п. 2 ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про запобігання корупції») | Безстроково | Адміністративна: ст. 172-8 КУпАП — штраф 100–150 нмдг |
Стаття 26 антикорупційного закону містить три обмеження після припинення держслужби. Два з них — заборона працевлаштування в підконтрольних раніше компаніях і заборона представляти чужі інтереси проти власного колишнього органу — діють один рік. Третє, заборона розголошувати або в інший спосіб використовувати у своїх інтересах інформацію, що стала відома через посаду, строку не має взагалі. Саме ця норма, а не держтаємниця, є справжньою правовою рамкою для оборонного фонду. Держтаємницю ніхто в інтерв’ю FT не розголошував і навряд чи розголошуватиме — це очевидний і надто дорогий ризик. А от «знання і досвід, накопичені Україною за роки війни» — це майже дослівне визначення предмета статті 26.
Слабке місце: ціна порушення дорівнює нулю
Санкція за ч. 1 ст. 172-8 КУпАП — штраф від 100 до 150 неоподатковуваних мінімумів, тобто 1 700–2 550 гривень.
Норма, яка регулює монетизацію державного оборонного досвіду в приватному фонді з прицілом на американський венчурний капітал, забезпечена штрафом, меншим за вартість вечері в Києві. Це не правова заборона, а декларація. Конструкція, у якій безстрокове обмеження підкріплене символічною санкцією, на практиці означає відсутність обмеження.
Додаткова проблема — процесуальна. НАЗК не має інструментів для оцінки того, що саме колишній міністр оборони каже інвесторам за зачиненими дверима. СБУ реагує на факт розголошення таємниці, а не на конвертацію несекретного знання в частку у фонді. Між цими двома юрисдикціями лежить сіра зона, у якій і розміщується вся конструкція.
Але досвід і інформація не тотожні. Заборона «використовувати знання, отримані на посаді» у буквальному прочитанні означала б довічну професійну дискваліфікацію будь-якого посадовця. Жодна правова система так норму не читає: вона спрямована проти використання конкретних відомостей, а не проти компетентності людини.
По-друге, обертові двері між оборонним відомством і оборонним капіталом світова норма, а не українська аномалія. Колишні міністри оборони й генерали США та Європи системно опиняються в радах директорів оборонних корпорацій і фондів. Різниця не в самому переході, а в тому, що там він регламентований: американське законодавство встановлює персональні заборони на представництво у справах, до яких посадовець був причетний, з різними строками — від одного-двох років до довічних для конкретних питань.
По-третє, є прагматичний аргумент. Держава, яка не здатна профінансувати власний оборонний технологічний сектор, отримує це фінансування приватним шляхом. Фонд, який заводить західний капітал у виробництво перехоплювачів, об’єктивно працює на обороноздатність — незалежно від того, наскільки естетично виглядає біографія його засновника.
Інсайдерська торгівля чи конфлікт інтересів
Найцінніше, що ексміністр приносить у фонд – мережа: люди в підрозділах, канали фронтового тестування, розуміння того, хто ухвалює рішення в закупівлях, і знання про те, які правила ринку зміняться наступними. Юридично мережа не є інформацією і не підпадає під жоден із трьох режимів у таблиці вище. Спіймати її неможливо, саме тому вона й коштує дорого.
Другий шар ризику: конфлікт інтересів у часі. Людина, яка формувала правила оборонного ринку (кластер Brave1, реформа закупівель, підходи до ціноутворення і допуску виробників), тепер створюватиме компанії, які на цьому ринку конкуруватимуть. Нехай це не є корупцією в класичному розумінні, але схоже на асиметрію інформації, функціонально ідентичну інсайдерській торгівлі: перевага виникає не з кращого продукту, а з раннього знання про рух ринку.
Третій шар зовнішньополітичний. Пропозиція «дрони в обмін на Patriot» є предметом міждержавних переговорів, який озвучує приватна особа з приватним фондом. Якщо ця конструкція виявиться напівофіційною, Україна отримає дипломатію, що виконується приватними руками, з усіма наслідками для підзвітності.
Що відстежувати
Замість моральних оцінок пропоную перелік конкретних маркерів, які покажуть, у який бік рухається конструкція:
1. Юрисдикція і структура фонду. Де реєструється, хто бенефіціари, чи є Федоров керуючим партнером чи формально лише радником. Роль визначає, які саме обмеження застосовні.
2. Запит до НАЗК. Роз’яснення щодо застосування ст. 26 – реальна процедура. Публічне звернення знімає більшість питань; його відсутність сама по собі є відповіддю.
3. Позиція Міноборони щодо статусу даних Brave1. Кому належать датасети, зібрані військовими, і за якою процедурою вони можуть залишати державний контур. Досі це питання не врегульовано публічно.
4. Поява норми post-employment для оборонного сектору. Україна створила найбільший у Європі оборонно-технологічний ринок, не створивши правил виходу з нього для посадовців. Це прогалина, яка стосується не однієї людини, а всіх, хто піде після неї.
5. Чи претендуватимуть компанії фонду на українські державні контракти. Інвестиції у виробництво для ЗСУ і торгівля українським досвідом на зовнішньому ринку – принципово різні бізнес-моделі з різним рівнем конфлікту.
Висновок
Питання не в тому, чи має Федоров право працювати в оборонних технологіях. Має. Питання в тому, що предметом інвестиційної пропозиції заявлено ресурс, який держава оплатила життями і який досі не має власника з правової точки зору.
Українське право тут говорить надто тихо: безстрокова заборона зі штрафом у дві тисячі гривень і без органу, здатного її застосувати проти інсайдерської торгівлі. Доки ця асиметрія зберігається, кожен наступний вихід посадовця з оборонного відомства в приватний капітал вирішуватиметься особистою етикою конкретної людини та обсягом суспільної уваги в конкретний момент.
Жодного порушення закону з боку Михайла Федорова не встановлено; цей текст є аналізом правової конструкції, а не звинуваченням. Оцінки ґрунтуються на публічних заявах і відкритих джерелах станом на 31 серпня 2026 року.
Олексій Мацука, matsuka.online
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
